Байбаков Андрей (fb2)




БАЙБАКОВ Андрій Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Богослов, письменник, перекладач. В чернецтві – Аполлос (1774).

З селянської родини.

Народився в 1737 р. в с. Змітнові Чернігівського полку Російської імперії (нині – Сосницький

район Чернігівської області України).

Помер 14 (26) травня 1801 р. в м. Архангельську Російської імперії (нині – обласний центр РФ).

Похований на території тамтешнього Холмогорського Преображенського собору.

Навчався в Московській слов’яно-греко-латинській академії (1759-1767), на філософському

факультеті Московського університету (1767-1770).

Працював коректором друкарні Московського університету (1770-1771), учителем поетики й

риторики Московської слов’яно-греко-латинській академії (1772-1774), виконував обов’язки

ректора Троїцької духовної семінарії (1775-1782), намісника Троїцько-Сергієвої лаври (1782-

1783), архімандрита Заіконоспаського монастиря (1783), ректора Слов’яно-греко-латинської

академії (1783-1785), настоятелем Воскресенського (Новоєрусалимського) монастиря, єпископом

Орловським і Севським (1786-1798), єпископом архангельським (1798-1801).

Член Російської Академії наук (1786).

Друкувався в журналах «Гаманець», «Музичні веселощі», «Російський театр».

Як літератор дебютував розвідкою «Про янголів» (1863).

Потім настала черга наступних доробків: «Ода Росії» (1770), «Кантата П. Б. Шереметьєву»,

«Правила поетичного російського і латинського віршописання, зібрані у різні роки» (обидва –

1774), «Стислий підручник з вивчення стану деяких відомих європейських держав» (1775),

«Богословські міркування», «Загальний спосіб навчання» (обидва – 1781), «Євгеоніта, або

Споглядання в натурі видимих божих справ», «Віра, надія, любов» (обидва – 1782), «Подарунок

благодійникам та друзям» (1786), «Дослідження книги масона (С. Мертена) про оману й істину»

(1790).

Перу нашого земляка належить серія «повчальних повістей» – «Позбавлений зору Ураній,

нещасний государ» (1779), «Нерозривний союз двох братів. Повість, з філософії почерпнута»

(1780), «Хто є справжній товариш?» (1783), «Християнський календар» (1784), «Натура і

благодать, або Деякі суттєві відмінності між почуттями натуральними й духовними в роздумах

про вічне спасіння» (1785), трагедія «Ієффай» (1778).

В збірник «Богословські міркування» ввійшли дві промови: присвячені міфології язичників

«Міркування щодо стародавнього слов’янського богослужіння» та «Про різні в слов’яно-руській

церкві… знамениті пригоди» (1781).

Б. – автор «Правил пієтичних на користь юнацтву» (1774), які витримали 11 (!) перевидань.

Починаючи з третього видання книга була доповнена «Словником пієтично-історичних приміток»,

який пояснював «легендарні божі, місць, часів, квітів, дерев та інші імена». Б. чи не вперше

включив в підручник ліричні та історичні народні пісні.

На батьківщині, в Києві, вийшла остання велика праця Б. – «Граматика до пізнання словено-

російської мови» (1794).

Перекладав Д. Бона, Б. Фонтенеля, Х.-Ф. Геллерта, Т. Броуна.

Наш земляк брав активну участь в обговоренні філологічних проблем того часу. Наприклад, він

пропонував уніфікувати написання слів, відмовитися від букв «Щ» та «Э» й, навпаки, запровадити

нову – «Ё», стверджував, що літеру «Г» треба вимовляти м’якіше.

За книгу «Віра, надія, любов» 1782 р. видання на одному з московських аукціонів просили $8000

(2006).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Безбородько, М. Трубецькой, І. Рейхель, П. Шереметєв, О. Самборський, К. Дашкова, М. Собакін, П. Єропкін, П. Карабанов, П. Лєвшин, І.-Б. Керцеллі, М.

Новиков та ін.


***

УЗГОДЖУВАТИ

, з релігійного кредо А. Байбакова

Мудрий в молитвах, які він адресує Богові, повинен узгоджуватися з обрядами тієї землі, в якій він

життя проживає.

ІНТУЇТИВНИЙ ТЕОРЕТИК, з дисертації Є. Дзюби «Становлення і розвиток російського

роману 70-80-х років XVIII століття»

У теоретичному плані на розвиток жанру роману в Росії могли вплинути ідеї, висловлені А. Д.

Байбаковим (Аполлосом) в «Правилах пієтичних на користь юнацтву». Проте його праця була

опублікована лише 1774 року, а романи Чулкова і Попова з’явилися трохи раніше.

Оскільки в цих творах на перший план помітно виходить національна проблематика, увага до

історичних фактів і переосмислення національної образної системи, то, на наш погляд, вони в

практичному плані представляють якийсь варіант видової типології в епічному роді, а їх автори є

стихійними, або інтуїтивними теоретиками.


ПЕРСОНІФІКУВАВ ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ, з розвідки В. Степанова «Байбаков Андрій

Дмитрович»

Богословські дисципліни Аполлос читав, керуючись системою Феофана Прокоповича, дещо

очищаючи її від елементів схоластики. Йому доручалася організація публічних актів і диспутів, в

яких він і сам брав участь.

Так, у 1785 р. виступив з тлумаченнями апостольських послань, укріплюючи свою