до містики й теософії, в той же час не протиставляло себе позитивному знанню про світ і людину.
І все ж при всій еклектичності їх світогляду духовне життя московських масонів тяжіло до
православного напряму.
Основний принцип учення Вільних Каменярів про самопізнання, самовиховання і
самовдосконалення знаходив своє віддзеркалення в просвітницькій і філантропічній роботі,
зокрема, московських мартиністів.
Основна їх заслуга полягає в тому, що вони почали видання моральної літератури в час, коли
основний попит у читача мав французький розважальний роман. Під керівництвом М. І. Новикова
була організована діяльність книговидавця і книжкова торгівля не тільки в столиці, але й в цілому
по країні.
В той же час на засоби братів були засновані різні добродійні товариства, такі як «Збори
університетських вихованців» і перекладацька семінарія, де працювали студенти Московського
університету. На засоби мартиністів були відкриті бібліотека, лікарня, аптека. На кожних зборах
вносилися гроші для пожертвування бідним.
Громадська діяльність російського масонства внесла багато нових важливих рис до розвитку
культурного життя російського суспільства останньої чверті XVIII століття.
Ще показовішим є залучення духівництва до масонської літератури. Тут надзвичайно виразний
приклад ієромонаха, потім архієрея Аполлоса (А. Д. Байбакова). Це був найосвіченіший ієрарх: він
написав багато праць – з богослов’я, філософії, поетики, педагогіки, навіть статистики. Йому
також належить багато творів віршованих – оригінальних і перекладених.
Показово, що Аполлос був залучений до кола новіковських московських видань. Російські масони
дуже пропагували поезію Геллерта; і ось, в університетській друкарні Новикова в 1782 р.
друкуються «Пісні духовні славнішого Х. Ф. Геллерта» у поетичному перекладі Аполлоса.
Того ж 1782 року «утриманням М. Новикова і Компанії» видається трактат ієромонаха Аполлоса
«Віра, надія, любов», який зазначає: «Мудрий в молитвах, які посилає Богу, повинен
узгоджуватися з обрядами тієї землі, де він життя проживає».
Ще характерніше, що Аполлос був романістом-новелістом. У 1779 р. було надруковано
«Позбавлений зору Ураній, нещасний государ». У повісті проводиться близька масонам тенденція,
що у всіх народів бог один і той же.
