Горленко Василий (fb2)





ГОРЛЕНКО Василь Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, мистецтвознавець, літературний критик.

З дворянської родини.

Народився 1 (13) січня 1853 в с. Ярошівці Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – с. Українське Талалаївського району Чернігівської області України).

Помер 12 (25) квітня 1907 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований у рідному селі біля батьків.

Закінчив Полтавську гімназію, навчався в Ніжинському ліцеї, Сорбонні.

Друкувався в газеті «Figaro», журналах «Київська старовина», «Новий час», «Голос», «Російський

архів», «Всесвітня ілюстрація», «Російський огляд», «Історичний вісник».

Як літератор дебютував в журналі «Київська старовина» розповіддю про кобзаря з Полтавщини І.

Крюковського.

Г. – автор низки цікавих документальних публікацій про українських письменників і художників:

Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, П. Мирного, Г. Квітку-Основ‘яненка, Д. Левицького,

Я.. Щоголіва, В. Боровиковського, Д. Левицького та багатьох ін.

Його перу належать статті «Альбоми й малюнки Шевченка в зібранні В.В.Тарновського» (1886),

«ілюстрації Шевченка» (1888), «Альбом офортів Шевченка» (1891), «Шевченко-живописець і

гравер» (1893).

Збирав пісні кобзарів та лірників, всіляко популяризував їхню творчість, про що йдеться у всебіч-

ній статті «Кобзарі та лірники» (1884).

Пізніше вийшли друком книги «Південноруські нариси та портрети» (1898), «Українські буваль-

щини» (1899), «Відблиски. Нотатки з словесності та мистецтва» (1905), альбом «Гоголь на Батькі-

вщині» (1902). Уже після смерті автора побачили світ «Листи Василя Горленка до Панаса Мирно-

го. 1883-1905» (1928).

Був присутній на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).

На превеликий жаль, об‘ємний архів Г., а також величезна колекція предметів української старо-

вини загинула під час пожежі в садибі господаря, до чого він, дякувати богові, не дожив (1919).

Особисте життя нашого земляка занадто солодким не було. В 90-х роках його матеріальне

становище настільки погіршилося, що він змушений був їхати до Петербурга заробляти на кусень

хліба. Але не вибабрався, бо набагато пізніше звертався за фінансовою допомогою до П. Мирного.

Незважаючи на це, 400 томів стародруків Г. передав Публічній (нині – парламентерській)

бібліотеці в Києві. Ще частина творчої спадщини зберігається в Інституті літератури ім.

Т.Г.Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – П. Мирний, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, В.

Василенко, М. Старицький, П. Мартинович, Г. Барвінок, О. Стороженко, М. Кропивницький та ін.


***

ІСТОРІЯ ВІДМИЄ БРУД ПРОКЛЯТЬ,

з політичного кредо В. Горленка

Коли історія відмиє від цієї постаті весь бруд анафем і проклять, то справедливий суд скаже, що як

особистість, як політик, Мазепа найвизначніший гетьман після Хмельницького, і що він був

останнім гетьманом.

КОЛИ ПРИРОДУ НЕ КАЛІЧАТЬ, з опису В. Горленком садиби Тарновського-молодшого

Рідкісний за своєю площею, її парк прекрасний особливо природністю, благородною і строгою

своєю простотою. Це – те, що природа тих місць може дати кращого, коли її не калічать і не

чинять над нею насильства.

Діброви величезних дубів, чудові старі липи і клени... Свіжі зелені галявини, то осяяні сонцем, то

помережані тінями хмар, далекі доріжки, що в’ються парком і від гаю ліщини спускаються в

долину, до криниці. Спокійні стави і просвіти, в яких мигтить білий дім-палац з його павільйоном-

куполом і колонами фронтонів. Такі садиби, предмет великої розкоші, створюються

десятиріччями, навіть століттями, їх небагато, і в малоросійських лівобережних губерніях не було

панського житла, прекраснішого від Качанівки.


ПЕРЛИ МНОГОЦІННІ, з статті «На зламі епох» на інтернет-сайті Fsofiynist.donntu.edu.ua

В. Горленко вперше в українській літературі виклав засадні принципи есеїстичного жанру і подав

його досконалі зразки.

...Він прагнув не просто науково висвітлити народну творчість, описати те чи інше явище нашої

старовини, а насамперед подати його образно, щоб читач міг вникнути, перейнятися духом самого

твору. Митець спостерігав глибокі соціальні та психологічні процеси своєї доби, що, на його

думку, швидко змінюють давній уклад і звичаї, відчував стрімкий плин часу, який спопеляє багато

справжніх цінностей, не завжди пропонуючи їм кращі замінники. Він розумів, що живе на зламі

епох, а тому слід поспішати записати все, що так швидко почало вивітрюватися з народної пам’яті,

особливо думи – найдавніші, надзвичайно цікаві пам’ятки нашого народного мистецтва. Василь

Петрович блукав глушиною, шукаючи старців-кобзарів, які ще володіли безцінним спадком

предків.

...Йому доводилось переборювати не тільки