справжніх цінностей, не завжди пропонуючи їм кращі замінники. Він розумів, що живе на зламі
епох, а тому слід поспішати записати все, що так швидко почало вивітрюватися з народної пам’яті,
особливо думи – найдавніші, надзвичайно цікаві пам’ятки нашого народного мистецтва. Василь
Петрович блукав глушиною, шукаючи старців-кобзарів, які ще володіли безцінним спадком
предків.
...Йому доводилось переборювати не тільки настороженість і недовіру, а й зустрічатися з суворою
прозою життя. В результаті вчений почав вивчати кобзарство як психологічне явище. Він збирав
по крупиці все, що стосувалося цього ремесла, детально цікавився звичаями самих кобзарів.
Можна лише дивуватися тій самовідданості, з якою він – великий естет, вишуканий інтелігент –
поринав у світ жебрацького життя. Силою неймовірних зусиль вченого здобуті оті «перли
многоцінні».
ШЛЯХ НЕ ЗАВЖДИ РІВНИЙ, з книги В. Шевчука «Дорога в тисячу років»
Він був одним із ентузіастів видання «Київської старовини», людиною, яка мусила працювати в
українській культурі у дуже важкий для неї час після ганебного указу 1876 р., коли рідне слово
офіційно було заборонене і для того, щоб не мовчати, треба було переходити на російську мову,
принаймні в тих жанрах, в яких працював Василь Петрович. Одне слово Василь Горленко був
одним із тих сподвижників, які врятували нашу культуру від неуцького застою.
Шлях його в нашій культурі був не завжди рівний і прямий, але його книги не втратили своєї
привабливості й дотепер.
ПИСАВ ЗДЕБІЛЬШОГО ЗА «ДЯКУЮ», з розвідки А. Риженка «Горленко Василь Петрович»
У 80-і 90-і роки Василь Петрович жив у маєтку в селі Ярошівці на Прилуччині, своїй
предківщині. Він віддається своїй улюбленій літературі, стає постійним співпрацівником
«Київської старовини», працювати в якій на той час було нелегко. Журнал всечасно боровся за
своє існування, терплячи від цензурних утисків, і від поганого матеріального становища. Лише
нешироке коло українських діячів з ентузіазмом підтримувало журнал. Серед таких ентузіастів на
одному з перших місць був і Василь Горленко. Маючи невеликі статки, він відмовлявся від
гонорарів у той час, коли йому доводилось заробляти на прожиття літературною роботою. Цей
«дідич» ледве стягує кінці з кінцями, однак на «свій журнал» працює якнайбільше. Він писав для
українського журналу здебільшого «за спасибі», хоча його даремні праці були досить великої
наукової й літературної вартості й написані так, що приваблювали широкі кола читачів. Лише у
80-х роках Горленко вміщує на сторінках «Київської старовини» 56 статей, (всього їх було
надруковано тут 76).
...Коли історик О. Лазаревський почав свої публікації про український старовинний портрет,
Горленко одним з найперших відгукнувся і подав відомості про знані йому живописні зображення
Мазепи, Самойловича та ін. Як тільки на сценах театрів з’явилася опера Чайковського «Мазепа»,
Горленко виступив із рецензією на неї і саме під історичним кутом зору охарактеризував цей
кон’юктурно-компілятивний твір. Рецензія була негативна за змістом і гнівно-саркастична за
стилем. Адже історичні факти в лібрето трактувалися в дуже перекрученому вигляді.
СТАЄ СУМНО НА ДУШІ, з нарису П. Ротача «Cпогад на порозi осенi»
Свiтлини, надiсланi з Талалаївки, повертають пам’ять у першу половину червня, в чудовi днi,
проведенi в рiдних мiсцях. Серед подiй цих днiв висвiтлюється 10 червня в Талалаївцi, присвячене
пам’ятi Василя Горленка, нашого видатного земляка, письменника і мистецтвознавця.
…Приємно було спiлкуватися з дослiдником творчої спадщини В. П. Горленка – Iваном Забiякою,
талалаївськими краєзнавцями, з киянами, уродженцями Талалаївки, що прибули на свято 150-
рiччя вiд дня народження Горленка. Приємно було побачити, як мiсцева влада, представники
районної адмiнiстрацiї, керiвники культурних установ щиро опiкувалися гостями i взяли дiяльну
участь у проведеннi заходiв, пов’язаних з ювiлеєм видатного земляка. Крiм конференцiї, до цих
заходiв належала i поїздка на батькiвщину Василя Горленка, в с.Українське, первiсну назву якого
– Ярошiвка – було вирiшено повернути невiдкладно (це питання порушувалося й ранiше).
Приємно було з атмосфери зросiйщеного мiста пiрнути у свою рiдну мовну «стихiю». … Приємно
було чути рiдну мову й з вуст талалаївських
