запевняти, нібито «дійсно з розуму зійдеш від цих пансіонів, шкіл, ліцеїв», тоді як усім
добромисним людям зрозуміло, що вони є розсадник освіти, розуму і моральності...
3) Хто його переконав чи з якого приводу він осмілився написати, що в педагогічному С.-
Петербурзькому інститутові «вправляються в розколах і невірі професори», і стверджувати це
тоді, коли відомо, що в педагогічному інституті виховувалися його начальники: перший член
Прутковський і другий Корбелецький. І на яку рідню він натякає, коли стверджує, що ніби-то,
випускники (інституту – авт.) здатні бути лише підмайстрами в аптеці, тому що в нього вступають
тільки для закінчення вищих наук, і, отже, таким звинуваченням кого він пасквільно засуджує.
ЖАНДАРМА СПРИЙНЯЛИ ЗА ШПИГУНА, бувальщина
Нещасливим вечором 25 червня 1822 року шинку під Києвом, який за посадою ревізував Федір
Іванович, заглянув молодик. Обряджений в калмицьку бурку легінь мав хвацько закручені вуса і
«клаптик волосся на нижній губі, яке носять іспанці та іноземні шарлатани». Відвідувач тримався
розбещено, що зовсім не сподобалося Федору Івановичу, котрий на той момент уже добряче
«наревізувався». Тицьнувши пальцем в медаль, що блищала на його грудях, він зажадав належної
пошани до своєї персони.
На це розв’язний легінь розреготався:
– Це гівно, я насратьина неї хотів!
– Крути його! – гучно закликав Федір Іванович трьох своїх товаришів по чарці, і ті зграєю соколів
налетіли на гостя. Молодик сторопів, перелякався і спробував пояснити своє ім’я і звання
французькою.
«Почувши іноземну мову, – пояснювався пізніше письменник, – ми прийняли його за ворожого
шпигуна». Легіня відлупцювали, зв’язали і відвезли до поліцейського справника, де посадили на
ланцюг! При допиті в поліції, виявилось, що затриманий не просто російський дворянин – він ще й
служить в жандармах.
Випадок мав фатальне значення не лише для кар’єри, а й усього подальшого життя Федора
Івановича.
