Лузанов Герасим (fb2)





ЛУЗАНОВ Герасим Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Байкар, перекладач.

З родини священика.

Народився в 1789 р. в м. Середині-Буді Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії

(нині – районний центр Сумської області України).

Помер між 1828 і 1830 в м. Орлі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ).

Навчався в благородному пансіоні при Московському університеті.

Служив на Малоросійському поштамті (1804-1808), в штабі Молдавської армії (1808-1811), на

Малоросійському і Полтавському поштамтах (1811-1812), правителем канцелярії і ад’ютантом

командуючого Малоросійським рушенням (1812-1814), в Особливій канцелярії Міністерства

поліції (1814-1818), чиновником особливих доручень при Орловському генерал-губернаторові

(18231824), радником Орловської палати кримінального суду (1824-1828).

Друкувався в журналах «Український вісник», «Кабінет Аспазії», «Добромисний», «Новини

російської літератури», «Дух журналів».

Як літератор дебютував в журналі «Новини російської літератури» перекладом з французької

анекдоту «Доброчинність» і одноактної драми «Пожежа, або Нагороджена цнота» (1803).

Потім настала черга віршів «В альбом», «Понуро бродить в темряві нічній», «Малоросійської

пісні», байок «Розбірливий наречений», «Вовченя і байбак», «Пузир і кремінь», «Жаринка»,

«Позивач і чоботар».

Наш земляк – автор комедії у віршах «Слуга свого суперника» (1824).

Перу Л. також належить книга «Байки і казки» (1819).

Перекладав з французької мови.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Мартос, Г. Яценко, І. Гудович, О. Ізмайлов, П.

Багратіон, Г. Батеньков, Ф. Глинка, Б. Федоров, О. Балашов, Д. Трощинський, І. Ситін, К. Рилєєв, Ф. Булгарін та ін.


***

УСІ СТОВПИ СХОЖІ

, життєвого кредо Г. Лузанова

З боку усі стовпи схожі.

В СУКНІ МАСКАРАДНІЙ, епіграф Г. Лузанова до книги «Байки і казки»

Доколе истина опасна,

Одним скучна, другим ужасна,

Никто не хочет ей внимать,

Мы станем басенки писать

И ею в платье маскерадном

Детей смешить и наставлять.

У СПЕЦЗАГОНАХ, з службового формуляру Г. Лузанова

Перебуваючи при корпусному командирові (графові І. В. Гудовичі – авт.) з 1812-го по 6-е число

травня 1814 року старшим ад’ютантом і корпусним черговим усіх малоросійських військ, які були

при блокаді різних фортець, перебував в загонах для піймання мародерів й переслідування ворога.

ЩОТИЖНЯ – ДВІ-ТРИ БАЙКИ, з листа О. Ізмайлова І. Дмитрієву від 4 травня 1816 р.

Петербург

Ви захотіли підбадьорювати мене, радячи мені йти надійно слідами веселих моралістів. Ой! я не

стільки сподіваюся, скільки страшуся, вступивши на цей широкий і слизький терен.

…Здається, у нас люблять тепер читати байки. Ніколи ще не розкуповували тут так добре жодної

книги, як розкуповують нині байки Крилова. Шкода дуже, що в 4-ій і 5-ій частинах помістив він

досить посередні байки й залишив в інших декілька слабких і навіть поганих віршів, котрі вельми

б легко можна було виправити.

Заздрячи його успіхам, багато хто тут почав писати байки й пишуть якщо не успішно, то вельми

поспішно. У головного видавця «Духу журналів» найнятий один молодий байкар Лузанов, котрий

майже щотижня дає йому по дві й по три байки. Ось справжній і найплодовитіший Fablier (байкар

авт.)!


МЕНІ ПОЛЮБИВСЯ, зі спогадів Г. Геракова

Обернувшись до глядачів, побачив позаду себе сидячу молоду, миловидну пані й, здалося, мені

знайому. Я скромно вдивлявся, вона, піднявшись, мовила:

– Чи не ви Гаврило Васильович Гераков?

І я пізнав у ній Анастасію Іванівну, вроджену Мартос, дочку нашого славного скульптора. Мені

дуже було приємно з нею розмовляти; покликала до себе, обіцяв; вже вона мати трьох дітей; чоловік її Лузанов полюбився мені.


ДЖЕРЕЛО ДЛЯ НАПИСАННЯ БІОГРАФІЇ, з розвідки В. Власова «Приносить велике

задоволення місту»

До свого від’їзду з Орла вранці 19 листопада Гераков щодня бував в гостях у А. І. Лузанової, котру, за його словами, знав «з її дитинства». Не дивно, що, прибувши в Москву, він рушив

«дивитися монумент, споруджений рятівникам Росії – князеві Пожарському й громадянинові

Мініну».

Цей перший московський скульптурний пам’ятник роботи батька Лузанової І. П. Мартоса був

встановлений два роки тому.

Книга Геракова «Продовження дорожніх нотаток багатьма російськими губерніями» стала також

важливим джерелом для написання біографії чоловіка Анастасії Іванівни – байкаря Герасима

Івановича Лузанова, учасника Вітчизняної війни 1812 року.


ЙОГО НЕ ОБРАЛИ, з протоколу засідання Вільного товариства любителів словесності, наук і

мистецтв від 13 вересня 1823 р.

Присутні на надзвичайних зборах:

Дійсні члени:

1. Головуючий: О. Ю. Ізмайлов;

2. М. Ф. Остолопов;

3. О. Х. Востоков;

4. Д. М. Княжевич;

5. Г. І. Спаський;

6. В. М. Берх;

7. О. М.