наважилася «з вельможами зрівнюватися». Барбос їй заявляє: «Їх крадіжка – не крадіжка... Вони
беруть чуже не ховаючись».
Байка «Стовп» побудована на каламбурі: верстовий стовп і стовп – особа сановна: «Бідний стовп, хоч всім указував шляхи, а сам тими шляхами ніяк не міг крокувати». Резюме автора: «З цього
боку всі стовпи схожі!»
Орловські чиновники не забарилися побачити в книзі сатиру на провінційні порядки й конкретні
особи. Генерал-губернатор не побажав, аби серед його підлеглих був «літератор», тому Лузанову
надалі довелося виступати в «Добромисному» анонімно. Цей факт зайвий раз підтверджує
виражену ним думку: «Істина небезпечна».
У байці «Букет польових квітів» автор досить скромно оцінює власну байкарську творчість.
Порівнявши свої байки з лісовими квітами, він робить висновок: «У них немає Крилова гостроти, не так, як Дмитрієв, розповідаю вільно».
Незважаючи на це, байки Лузанова переписувалися й розповсюджувалися в списках. Зберігся
також рукопис його не позбавленої цікавості комедії у віршах «Слуга свого суперника», яка йшла
в 1824 році на петербурзькій сцені.
Співробітничав він також в «Невському альманасі» – найдовговічнішому альманасі пушкінської
пори. У ньому друкувалися всі літературні знаменитості. Остання публікація Лузанова –
перекладений вірш «Солдат» – побачила світ в «Невському альманасі на 1825 рік».
Сім’я Лузанових, яка поповнилася в нашому місті чотирма дітьми, жила у власному дерев’яному
будинку в престижній III частині (Радянський район). Їй належало декілька маєтків і земельних
угідь в Мценському й Малоархангельському повітах, тому Герасим Іванович в 1826 році на його
прохання був включений до дворянської родовідної книги Орловської губернії.
