встановлений два роки тому.
Книга Геракова «Продовження дорожніх нотаток багатьма російськими губерніями» стала також
важливим джерелом для написання біографії чоловіка Анастасії Іванівни – байкаря Герасима
Івановича Лузанова, учасника Вітчизняної війни 1812 року.
ЙОГО НЕ ОБРАЛИ, з протоколу засідання Вільного товариства любителів словесності, наук і
мистецтв від 13 вересня 1823 р.
Присутні на надзвичайних зборах:
Дійсні члени:
1. Головуючий: О. Ю. Ізмайлов;
2. М. Ф. Остолопов;
3. О. Х. Востоков;
4. Д. М. Княжевич;
5. Г. І. Спаський;
6. В. М. Берх;
7. О. М. Княжевич;
8. П. О. Плєтньов;
9. Ф. В. Булгарін;
10. О. М. Сомов;
11. Б. М. Федоров;
12. І. Б. Чеславський;
13. М. М. Анненков;
14. К. Ф. Рилєєв;
15. Я. М. Ликошин;
16. О. О. Нікольський.
1. Про …запропонованих в минулі засідання в дійсні члени ВТЛСНМ:
1) І. В. Талбаєв. «Милосердна Лукреція», вірш; «Нещасний чоловік» (казка).
2) К. С. Сербінович. «Антісфен» (переклад з французької); уривок з поеми «Полтава».
3) П. Г. Ободовський. «Вельможа», вірш.
4) Г. І. Лузанов. «Хлопчик і голуб» (байка); «В альбом».
Про балотування кандидатів в дійсні члени ВТЛСНМ:
І. В. Талбаєв (за – 9, проти – 7);
ІІ. К. С. Сербінович і П. Г. Ободовський при рівному числі куль «за» і «проти» одержали на свою
користь голос голови О. Ю. Ізмайлова;
ІІІ. Г. І. Лузанов не вибраний (проти – 9, за – 7).
Підписи: О. Ю. Ізмайлов, Б. М. Федоров, Я. М. Ликошин, О. М. Сомов, К. Ф. Рилєєв, Ф. В.
Булгарін, М. Ф. Остолопов, О. Х. Востоков, О. О. Нікольський.
ДО ЖУРНАЛІВ ПИСАВ НИШКОМ, з статті М. Чернова «Тривожна осінь 1818 року»
Центром культурного життя була гімназія. З’явилися місцеві автори – поети, композитори, драматурги. Виходив журнал «Друг росіян», один з небагатьох в провінції.
У місті влаштувалися культурні дворянські сім’ї – Плещеєви, Протасові, Киреєвські, Чернишови, Цурикові, Теплові. Сюди часто приїжджав молодий Василь Жуковський. Граф С. М. Каменський
чомусь конфліктував з кірасирськими офіцерами й вищими військовими чинами. Ті у відповідь
обсипали насмішками його спектаклі.
У вітчизняній літературі залишив свій скромний слід тільки один з орловців тієї пори – байкар
Герасим Лузанов. Він служив радником в губернському правлінні і йому начальство не дозволяло
друкуватися. А тому Лузанов нишком посилав свої твори до столичних журналів.
МАВ ЧОТИРЬОХ ДІТЕЙ, з нарису В. Власова «Орловський байкар»
На цей рік (2004 – авт.) випадають два ювілеї, пов’язані з ім’ям російського поета, драматурга й
перекладача Герасима Івановича Лузанова: 215 років з дня його народження і 185 з дня виходу
його головного доробку – книги «Байки і казки». Вона була видана в числі найперших книг
Орловською губернською друкарнею. Дозвіл друкувати її дав петербурзький цензор статський
радник Г. Яценков 4 квітня 1819 року.
…У 1818 році Лузанов разом з дружиною Анастасією Іванівною поселився в Орлі, де обіймав
посади радника спочатку губернського правління, а потім – палати кримінального суду й
чиновника особливих доручень при генерал-губернаторі. За «викриття багатьох лиходіїв і злодіїв»
неодноразово нагороджувався орденами й діамантовим перснем.
На нього звернув увагу відомий майстер сатиричної байки О. Ю. Ізмайлов. Через два роки він
залучив його як постійного співробітника в свій тільки що відкритий журнал «Добромисний», про
який згадується в пушкінському «Євгенії Онєгіні». Між іншим, з видавцем журналу Герасим
Іванович перебував в масонській «Ложі вибраного Михайла». Зберігся список її членів за 1819 рік, в якому серед «відсутніх членів» значиться титульний радник Орловського губернського
правління Г. І. Лузанов.
Надійно влаштувавшись в Орлі, він брав участь в культурному житті міста. Його разом з
дружиною часто можна було бачити в театрі графа С. М. Каменського. Його ім’я зустрічається в
списках персон, які підписалися на деякі книги, випущені першим орловським видавцем І. Я.
Ситіним.
Більшість своїх байок він включив в книгу, котра побачила світ в Орлі 1819 року. Збірка розбита
на три частини, до яких увійшло 47 творів, написаних простою й легкою мовою.
У байках Лузанова, у тому числі й написаних в нашому місті, зачіпалися актуальні для того часу
етичні й життєві проблеми. Наприклад, в байці «Барбос суддею» підкреслюється: те, що дозволене
