Кулябка Семен (fb2)





КУЛЯБКА Семен Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник. В чернецтві – Сильвестр (1727).

З дворянської родини. Дядько, Апостол Д., – гетьман Лівобережної України.

Народився в 1701 р. в м. Лубнах Лубенського полку Російської імперії (нині – районний центр

Полтавської області України).

Помер 17 (28) квітня 1761 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на монастирському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1726).

Був викладачем (1727-1738), префектом (1738-1740), ректором (з 1740) Києво-Могилянської

академії, єпископом Костромським та Галицьким (1745-1750), архієпископом Петербурзьким та

настоятелем Олександро-Невської лаври (з 1750).

Першу проповідь – це було «Слово в неділю самарянину» – видрукував 1742 р. Потім протягом

дев’яти років світ побачили ще 13.

Цікава історія про те, як наш земляк, сам того не бажаючи, потрапив до Петербургу. В 1745 р.

митрополит Київський направив К. в столицю імперії, аби той привітав з приводу весілля великого

князя Петра Федоровича. Промова малоросіянина так сподобалася імператриці Єлизаветі Петрівні, що вона наказала залишити проповідника у своїй свиті. Однак те, що заїжджий чернець вживає

занадто багато малоросійських слів, подобалося не всім: за це К. уже після смерті критикував М.

Карамзін в «Пантеоні російських авторів» (1800).

Навряд, щоб наш земляк особливо зважав на прижиттєві закиди. В усякому разі, йому вистачило

сміливості написати віршований памфлет «Перевдягнена борода» на М. Ломоносова (1757).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, Г. Кониський, С. Ляскоронський, Л.

Баранович, І. Галятовський, О. Антропов, с. Тодорський, М. Козачинський, С. Калиновський та ін.


***

ІСТИНА ОЧИЩАЄ

, з життєвого кредо С. Кулябки

Істина освячує душу, очищає думки і ушляхетнює людину.

МАЛОРОСИ РОЗУМІЛИ ВСЮ ЦІННІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, з нарису О.

Царинного «Український рух»

Нащадки малоросійської козацької старшини, яка трансформувалася в 1785 році в малоросійське

дворянство, зіграли видатну роль в історії Російської імперії. В сімейних переказах вони свято

зберігали пам’ять про важку боротьбу, яку довелося вести предкам за православну віру і російську

народність проти католицької польської державності, і тому особливо поціновувало як

дотримання віри, так і міць Російського царства.

Можна сказати, що малороси, починаючи з Феофана Прокоповича, …безперестану творили і

зміцнювали імперію, в той час як московські князі Долгорукі чи Голіцин навіть не забарилися

через власне честолюбство легковажно її зруйнувати.

Малоросія дала Російської Церкві таких святих як Дмитро (Туптало) Ростовський, Іван

(Максимович) Тобольський, Іоасаф (Горленко) Білгородський, таких ієрархів, як Самуїл

Миславський, Сильвестр Кулябка, Христофор Сулима і багатьох інших, а імперії вона дала таких

діячів як Безбородько, Гудович, Завадовський, Кочубей, Паскевич, нагороджених князівськими і

графськими титулами.

Досить швидко переглянути чотири томи незакінченого, на жаль, «Малоросійського гербовника»

В. Модзалевського, щоб переконатися, наскільки багато видатних осіб виставила для служіння

російській державі малоросійська козацька старшина.

Тісно зв’язане з нею в XVIII столітті духівництво теж не відставало.

Явище це абсолютно зрозуміле. Вищі кола колишньої Московської держави пережили Смутні час, проте не спробували іноземного ярма. Тому національна свідомість й них не була досить

розвинута.

Малоросія ж тільки-но звільнилася з-під «ярма лядського єгипетського», за висловом Самуїла

Величка; люди її розуміли цінність єдиновірної національної держави і служили їй з повною на

совість. Пізніше настрої ці поширилися на весь …захід Росії, пережили епоху реформ імператора

Олександра II, і ще в смутне десятиліття Державних дум, напередодні катастрофи російської

держави, західні частини імперії з російським населенням, котрі раніше входили до складу

Польщі, висилали депутатів-націоналістів. Тоді як великоросійський центр і схід давали

октябристів, кадетів і соціалістів, які об’єднаними зусиллями і згубили та поховали російську

державу…


ЯК КУЛЯБКА ПОГОЛИВ «БОРОДУ» ЛОМОНОСОВУ, з «Каталогу експонатів виставки «Від

Рейну до Камчатки», присвяченого 300-річчю з дня народження Г. Міллера

«Гімн бороді» – сатиричний вірш М. В. Ломоносова, спрямований проти консервативно

налаштованого духівництва. Написаний на рубежі 1756-1757 рр.

Приводом для його появи, найімовірніше, стала заборона Св. Синоду на публікацію перекладу

поеми англійського поета Олександра Попа «Досвід про людину», виконаного в 1756 р. Миколою

Микитовичем Поповським.

За деякими відомостями, безпосереднім адресатом «Гімну бороді» був архієпископ