Зарудный Николай (fb2)




ЗАРУДНИЙ Микола Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Натураліст, орнітолог, ентомолог. В ентомології існує наукове поняття «довгоногий сцинк

Зарудного» (всього ім’ям нашого земляка названо 79 видів комах і паукоподібних, 14 видів птахів, 5 видів плазунів, 4 види ссавців, 1 вид риб, 1 вид молюсків).

З козацької родини.

Народився 13 (25) вересня 1859 р. в с. Гряковому Полтавського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Чутівський район Полтавської області України).

Помер 17 березня 1919 р. в м. Ташкенті Туркестанської АРСР (нині – столиця Республіки

Узбекистан).

Навчався в Петербурзькому кадетському корпусі, закінчив учительську семінарію військового

відомства (1879).

Працював вчителем Оренбурзької військової прогімназії (з 1879), Псковського кадетського

корпусу (1892-1896), Ташкентського кадетського корпусу (1906-1918), директором

Туркестанського народного музею (1918-1919).

Дійсний (1885), почесний член Московського товариства дослідників природи (1915).

Лауреат малої золотої медалі Російського географічного товариства (1898), тричі лауреат премії

ім. М. Пржевальського (1901; 1904; 1907).

Здійснив п’ять експедицій Туркестаном (1879-1892) і чотири – Персією (1892–1906), чим завоював

собі світову славу. Мандрував Оренбурзьким і Закаспійським краями, Белуджистаном.

Друкувався в журналах «Природа та мисливство», «Ornithologische Monatsberichte», «Нотатки

Імператорської академії наук», «Щорічник зоологічного музею Імператорської Академії Наук»,

«Праці Санкт-Петербурзького товариства натуралістів», «Нотатки Російського географічного

товариства з загальної географії», «Ornithologisches Jahrbuch», «Вісті туркестанського відділення

Російського географічного товариства».

Дебютував статтею «Спостереження за птахами в околицях Оренбурга» (1881).

Зібрав і опублікував матеріали з фауни, в першу чергу, птахів, що дозволило простежити весь

життєвий цикл багатьох їх видів у період літнього гніздування, міграцій, кочівель і зимівлі. Ніхто, на до Зарудного, ні після нього не залишив настільки повних і достовірних списків орнітофауни

величезного регіону.

Наш земляк – неперевершений систематик птахів, а як колекціонер комах – не має рівних серед

ентомологів.

Перу З. належать понад дві сотні наукових праць, присвячених тваринному світові величезного

регіону, що простягся від пермської тайги і Башкирії до Персидської затоки та Індії. Серед них:

«Що таке коршак голубоногий» (1881), «Орнітологічна фауна Оренбурзького краю» (1884),

«Матеріали до орнітологічної фауни Північної Персії» (1892), «Матеріали до пізнання фауни і

флори Російської імперії» (1896), «Доповнення до «Орнітологічної фауни Оренбурзького краю»

(1897), «Екскурсія Північно-Східною Персією і птахи цієї країни» (1900), «Птахи Псковської

губернії» (1907) «Список птахів Закаспійської області та розподіл їх серед зоологічних ділянок

цієї країни» (1918).

Помер З. внаслідок нещасного випадку, помилково випивши на роботі отруйну рідину.

На смерть нашого земляка некрологом «Пам’яті М. О. Зарудного» відгукнувся П. Семенов-Тянь-

Шанський.

Нещодавно видатний вчений став героєм пригодницької повісті рязанського історика М.

Войлошникова «Скарби Безмана» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Богданов, П. Семенов-Тянь-Шанський, Ф. Плеске, О.

Ященко, О. Нікольський, К. Ліндеман, Л. Сабанєєв, М. Мензбір та ін.


***

НАЙДОРОЖЧЕ

, з життєвого кредо М. Зарудного

Не існує для мене нічого дорожчого за свіже повітря, синє небо, простір степів та луків, нетрів

лісових, боліт непролазних.

ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ ПРИРОДА, з передмови М. Зарудного до книги «Орнітологічна фауна

Оренбурзького краю»

З раннього дитинства з’явилася в мене пристрасть до природи, до мандрівок, полювання і

спостереження за способом життя тварин…


ПОМИЛКОВО СПРИЙНЯЛИ ЗА НОВИЙ ВИД, з статті М. Зарудного «Покруч між нирками

червоноголовим і білооким»

Покруч між цими качками відомі в Західній Європі вже давно. Вперше про них повідомив 1847

року Вагt1еtte (Ргосееding оf zооlоg. Sос. London, 1847), який прийняв одержані ним екземпляри

(здобуті в Англії) за новий вигляд качки і дав їй назву «Fuligula ferinoides».

Пізніше ця ж покруч, за екземплярами, здобутими в 1850 році поблизу Роттердама, була описана

Baedekerom також за особливий вигляд – Fuligula Homeyeri (Naumannia Archid fur Oruithol,

Styttgart, 1852).

З того часу в літературі з орнітофауни Західної Європи з’являлися неодноразово відомості про

качку, що цікавила нас, за екземплярами, здобутими в різних місцях...

Що ж стосується Російської імперії, то в ній ця качка мало кому відома. У 1909 році мені

пощастило вбити два екземпляри (селезня і какчу) цієї покручі, і я вважаю корисним опублікувати

їх опис.


ПРИСЯГАЮСЬ: КОГОСЬ ЗАСТРЕЛЮ, зі спогадів М. Зарудного

Я чую вигуки «урус, урус!» і бачу п’ять чоловік афганської прислуги: один з них