далекого маршруту разом з Стасом Вурнашевмм – уродженцем Каракали і моїм частим
супутником у польових пошуках. Рік за роком він працював зі мною і незмінно підігравав мені у
ролі провідника-аборигена, котрий традиційно супроводжує зніженого білого мандрівника...
У той день, спускаючись з Сайван-Нохурського плато, остаточно засмажившись на сонці після
далекого переходу і розспівуючи в усе горло на курній безлюдній дорозі «З піснею кроком,
кроком, під британським прапором...», ми вийшли до долини Сумбара в околицях селища Коч-
Темир і там побачили птахів. У бінокль, з відстані двох кілометрів, ми безпомилково розглянули
характерну білу пляму на спині. Спостерігали, як, набравши величезну висоту, орли полетіли в
напрямку Ірану...
«У чому ж справа?» – думав я. Яким збігом обставин пояснити те, що за попередні чотири роки
роботи в Західному Копетдазі яструбиний орел мені жодного разу не траплявся на очі? Питань
було багато і на них треба шукати відповідь.
…Я сидів, скам’янівши, і думав про те, наскільки відносні наші уявлення про навколишній світ.
Візьми ми за визначення життя інший критерій – наприклад, здатність спричиняти звуки, і вся
класифікація природи, так само як і наше її розуміння, виглядали б зовсім інакше. І в чомусь
набагато гармонійніше, ніж зараз. Живими б виявилися ріка і вітер, скелі, що відбивають луну, хвилі, дощ і град, камені в гірських обвалах, шторми і грози, лавини і плаваючий барханами пісок, краплі і лід, що тріскається, вулкани і гейзери, водоспади й опале листя...
Ідея, прямо скажу, не нова, але я стикнувся з нею дуже впритул, і таким освіжаючим виявилося
раптом її звучання...
Нерозумно, звичайно, але, думаючи про це, я відчув, що всередині у мене все стає на свої місця. Я
остаточно отямився і, дивлячись навколо зі своєї скелі, переконався, що фарби сяють не просто з
колишньою силою, – я відчув справжнє піднесення. Від навколишньої пишноти, що мене
оточувала. …Від невидимого єднання з усіма тими, хто з часів Зарудного, Радде і Вальтера
подорожував тут, досліджуючи й описуючи унікальну природу. Від майже фізичного контакту з
усією тією феєричною розмаїтістю, яка росла, плазувала, дзижчала, літала, цвірінчала, піднімалася
і шаруділа навколо мене. Це був момент, коли я чітко відчув себе Частиною Цілого...
…Не бог що в порівнянні зі світовою революцією, але спостереження М. О. Зарудного, зроблені
наприкінці травня 1892 року в ущелині хребта Асильма в Центральному Копетдазі, знайшли
підтвердження саме зараз – увечері 27 травня 1986 року тут, в Коч-Темирі на Сумбарі.
ПЕРШОПРОХІДЕЦЬ, із звіту з конференції біолого-ґрунтового факультету Національного
університету Узбекистану
16 грудня 2006 р. в Національному університеті Узбекистану студентський орнітологічний клуб
«Phasianus» за підтримки проекту «ВОТ Узбекистан» відбулася конференція, присвячена 100-
річчю приїзду до Ташкенту орнітолога М. О. Зарудного.
– Мені вдалося контактувати з людьми, які знали Зарудного. Микола Олексійович був дуже
цікавою, нестандартною і суперечливою людиною, – сказав доктор біологічних наук О.
Митропольський. – Він зібрав колосальні орнітологічні колекції, які є практично у всіх музеях
Європи.
В кінці виступу Олег Вільєвич запропонував щорічно 17 березня, в день смерті Зарудного
проводити облік птахів в Ташкенті.
Про приїзд М. О. Зарудного до Ташкента і його першу подорож Середньою Азією розповів
помічник координатора проекту «ВОТ Узбекистан» О. Кашкаров:
– Зарудний став першим зоологом, який відвідав маловивчену на той час територію
Бостандикського району Західного Тянь-Шаню. У своїй подорожі цим регіоном, котра тривала з
10 червня по 14 липня 1907 року, Микола Олексійович обстежував такі гірські хребти як
Чаткальський, Пскемський, Майдантальський, Угамський і Каржантау.
Як перший дослідник даної місцевості, не маючи докладної карти району, необхідних для
експедиції технічних і матеріальних засобів, вчений покладався лише на власні сили, інтуїцію і
невичерпний ентузіазм. У орнітологічній колекції університету зберігаються екземпляри 65 різних
видів птахів, здобуті Миколою Олексійовичем під час цієї подорожі.
Зарудний кілька разів побував в пустелі Кизилкум. До нього місцева орнітофауна була вивчена
дуже мало.
...Микола Олексійович позитивно оцінює вплив людини на пустелю у той час. Він