Петров Евгений (fb2)





ПЕТРОВ Євген


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович. Спільні псевдоніми з Ільфом І.– Дон-

Бузільо, Холодний філософ, Ф. Толстоєвський.

З учительської родини. Брат, Катаєв В., – письменник.

Народився 30 листопада (13 грудня) 1903 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 2 липня 1942 р. – розбився на літаку, повертаючись з м. Севастополя до м. Москви.

Похований на цвинтарі станиці Маньково-Калитвенська Чортківського району Ростовської

області.

Закінчив Одеську класичну гімназію (1920).

Працював кореспондентом Українського телеграфного агентства, інспектором карного розшуку, кореспондентом низки московських гумористичних газет і журналів (1923-1925), служив в армії

(1925-1926), завідував відділом в газеті «Гудок», був військовим кореспондентом «Інформбюро» і

газети «Правда» (1941-1942).

Кавалер ордена Леніна.

Друкувався в газетах «Гудок», «Вечірня Москва», «Правда», «Червона зірка», «Кіногазета»,

«Літературна газета», «Комсомольська правда», «Радянське мистецтво», журналах «Крокодил»,

«Вогник», «Залізничник», «30 днів», «Сміхач»

Перу самого К. належать книги: «Москва за нами», «На війні», «Фронтовий щоденник» (усі-1942),

«Записки з Заполяр’я» (1943), кіносценарії «Антон Іванович сердиться» (1940), «Повітряний

перевізник» (1943), п’єса «Острів миру» (1947),

З 1926 р. більшість романів, оповідань, фейлетонів, нарисів написані у співавторстві з І.

Файнзільбергом псевдонім – Ілля Ільф).

Разом вони написали романи «Дванадцять стільців» (1928), «Золоте теля» (1931), кіносценарії

«Чорний барак» (1933), «Якось улітку» (1936), книгу дорожніх нотаток «Одноповерхова Америка»

(1936), не одну сотню оповідань та фейлетонів, серед яких «Меблювання міста», «Кандидати»,

«Улюблений трамвай», «Записки провінціала», «Блудний син повертається додому».

Лише впродовж чотирьох років співавтори видали 9 (!) збірників оповідань, фейлетонів, статей і

нарисів (1933-1937).

Останнім спільним їхнім доробком стало оповідання «Тоня» (1937).

За мотивами п’єси К. «Острів миру» знятий мультфільм «Містер Уолк» (1950).

За творами Ф. і його співавтора знято фільми: «Золоте теля» (1968, режисер М. Швейцер),

«Дванадцять стільців» (1971, режисер Л. Гайдай), а також телефільми «Їхали в трамваї Ільф та

Петров» (1971), «Дванадцять стільців» (1976).

К. мав за життя чотиритомне зібрання творів (1938-1939).

Під час другої світової війни на есмінці «Ташкент» прибув в обложений Севастополь. Літак, на

якому повертався до Москви, потерпів аварію, і весь екіпаж загинув (1942).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Горький, В. Маяковський, М. Зощенко, М. Кольцов, А.

Барбюс, Ю. Олеша, В. Лебедєв-Кумач, В. Ардов, Г. Мунбліт, Л. Лагін, Г. Риклін та ін.


***

НЕ НАЗИВАЙТЕ ЧОРНЕ БІЛИМ

, з творчого кредо

Є. Петрова

Найнебезпечніше – визнати погану книгу хорошою.

РАПТОМ ВИБЕРУТЬ НЕ ТОГО, з оповідання І. Ільфа і Є. Петрова «Добродушний

Курятников»

Ми вперше побачили Василя Петровича Курятникова років десять тому в редакції однієї

профспілкової газети.

– Будь ласка, товариші, знайомтесь, – говорив секретар. – Це наш новий редактор…

…Газета на той час була хороша, популярна. І редакція працювала згуртовано і дружно.

…Ті працівники, кому все-таки вдавалося прорватися до кабінету Курятникова, виходили звідти

ошелешено стенаючи плечима і бубонячи:

– Погано, товариші, погано.

– А що таке? – питали товариші.

– Просто дуб. Нічого не розуміє.

…Поступово почав знижуватися наклад. Коли майже всі співробітники перебралися в сусідні

органи, …а тираж з чотирьохсот тисяч впав до п’ятдесяти, – в профспілці заворушилися. І після

року роздумів Курятникова зняли.

Проте він не ремствував. Він сам не раз говорив, що газетна робота – не його стихія, що вона йому

не подобається.

Через півроку стало відомо, що Курятников керує консервним заводом. …Василь Петрович

протримався рік, перш ніж громадськість переконалася в тому, що консерви не були його стихією.

…Не пройшло й двох місяців, як Московському кімнатному театрові знадобився директор…

Василь Петрович протримався дуже довго – два роки. …Вигнаний з театру на деякий час зник.

…Вчора ми зустріли в Охотному ряду Курятникова.

– …Як справи, Василю Петровичу? Говорять, що не дуже.

– Так, так, – стурбовано сказав Курятников. – є невелика затримка. Почали мене якось ображати

останнім часом. …Передчасно все це, товариші!

– Що передчасно?

– Та все це. Ну, Конституція. Справа хороша. Проте таємні вибори. Чому таємні? Кому це

потрібно? Нам з вами? …Це нам не потрібно! Ні, я розумію – демократія і таке інше. Я ж теж не

бюрократ. Але навіщо таємні? Раптом виберуть не того, кого треба? Що тоді буде? Га?


ПИСЬМЕННИК ПОВИНЕН ПИСАТИ, з виступу Є. Петрова на