Гиляров Меркурий (fb2)




ГІЛЯРОВ Меркурій Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Біолог, ентомолог. Фундатор зоології ґрунту на теренах СРСР.

З викладацької родини. Батько, Гіляров С., – професор Київського університету св. Володимира.

Народився 22 лютого (6 березня) 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 березня 1985 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив біологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1933).

Працював молодшим науковим працівником Всесоюзного НДІ цукрової промисловості (1933-

1934), завідуючим лабораторією ентомології Української науково-дослідної станції Всесоюзного

НДІ каучуку і каучуконосів (1934-1936), старшим науковим співробітником (1936-1937),

завідуючим відділом (1937-1944) Всесоюзного НДІ каучуку і каучуконосів, старшим науковим

співробітником (1946-1956), завідуючим лабораторією (1956-1985) Інституту еволюційної

морфології і екології тварин АН СРСР (з 1955),

Член-кореспондент академії наук СРСР (1966).

Академік академії наук СРСР (1974).

Член Німецької академії природодослідників «Леопольдина» (1973).

Член-радник Ентомологічного товариства Швеції (1972).

Член-покровитель французького Товариства ім. Ж. А. Фабра (1974).

Почесний член Московського товариства дослідників природи (1975), а також двадцяти

зарубіжних наукових товариств.

Віце-президент Міжнародного союзу біологічних наук (1960).

Віце-президент Постійного комітету Міжнародного ентомологічного конгресу (1967).

Голова Національного комітету радянських біологів (1959).

Президент Російського ентомологічного товариства (1972–1985).

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1951; 1967; 1980).

Лауреат премій ім. А. Сєвєрцева (1947) й Московського товариства дослідників природи (1970).

Кавалер медалей їм. Філіпа Сильвестрі (1965), ім. Г. Краатца (1966), «За досягнення в області

ентомофауністики» (1975), Зоологічного товариства Франція (1976), Німецької академії

натуралістів «Леопольдина» (1977), «За заслуги перед наукою і людством» (1977), імені І.

Мечникова (1978), ім. В. Докучаєва (1983).

Друкувався в журналах «Ґрунтознавство», «Журнал загальної біології», «Зоологічний журнал»,

«Pedobiologia», «Revue d’Eсologie et de Biologie du Sol», «Beitrage zur Entomologie», «Entomologia

generalis», «Evolutionarу Theorу», «Bulletin de la Soсiette entomologique de Franсe», «Annals of

Entomologу».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Короткий посібник з боротьби з

найголовнішими шкідниками кок-сагизу» (1943), «Особливості ґрунту як середовища заселення і

його значення в еволюції комах» (1949), «Визначник личинок, що живуть у ґрунті, комах» (1964),

«Зоологічний метод діагностики ґрунтів» (1965), «Закономірності пристосувань членистоногих до

життя на суші» (1970), «Життя в грунті» (1985).

Всього на рахунку Г. понад 500 наукових праць.

Основні з них торкаються розробки заходів боротьби з ґрунтовими шкідниками, ролі тварин у

ґрунтоутворенні, еволюції комах і інших членистоногих, закономірностей природного добору,

зоологічних методів діагностики ґрунтів, біогеоценології.

Під його керівництвом і за безпосередньою активною участю проведені десятки експедицій до

всіх регіонів СРСР, зібраний і оброблений колосальний матеріал з ґрунтових безхребетних, на

основі якого опубліковано фундаментальний, довідник-визначник личинок, що живуть у ґрунті,

комах, який не має аналогів у світовій літературі (1964).

На приміщенні Інституту проблем екології і еволюції Російської академії наук встановлено

меморіальну дошку Г.

На честь 90-річчя з дня народження нашого земляка в м. Сиктивкар (РФ) відбулася міжнародна

конференція «Біогеографія ґрунтів» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – І. Рапопорт, Д. Криволуцький, Б. Стріганова, Г. Бей-

Бієнко, І. Шмальгаузен та ін.


***

ДВА БОКИ ОДНІЄЇ МЕДАЛІ, з наукового кредо М. Гілярова

Знищення лісів і залучення грунтів до сільськогосподарського обігу кардинально змінюють умови

місцепроживання тварин, приводять до скорочення їх чисельності і збіднення різноманітності.

НАЙСТАРОДАВНІШІ СЕРЕД ЖИВИХ ІСТОТ, з книги М. Гілярова і Д. Криволуцького

«Життя в ґрунті»

Невидимий світ бактерій, рикетсій, вірусів, променистих грибків і цвілевих грибів, дріжджів й

інших мікроорганізмів всюди оточує нас. Повітря, яким ми дихаємо, вода в ставках, озерах, морях

і океанах, ґрунт, який дає життя рослинному царству, руда, з якої виплавляється метал, харчові

продукти, придбані на ринку чи в магазині, книга, яку ми читаємо, і рука, що перевертає чергову

сторінку, густо населені мікроорганізмами. Вони живуть в найглибшій океанській западині і на

високій земній вершині – Евересті, їх знаходять в льодах Арктики і Антарктиди і в підземних

джерелах гарячих вод. Їх виявили в пробах повітря, узятих на висоті 85 кілометрів геофізичними

ракетами, і в охолоджувальних контурах атомних реакторів.

...У