безхребетним почати завоювання суходолу.
ЗАПОБІГ ІЗОЛЯЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ НАУКИ, з офіційного сайту біологічного факультету МДУ
Академік М. С. Гіляров – засновник нового напряму біологічної науки – грунтової зоології. Під
його керівництвом проведені десятки експедицій у всіх регіонах СРСР, зібраний і оброблений
колосальний матеріал з грунтових безхребетних, виданий фундаментальний визначник личинок
комах. Учений опублікував керівництво «Зоологічний метод діагностики грунтів», удостоєне
Державній премії СРСР, а ткож детально розробив проблему пристосування членистоногих до
життя на суші.
М. С. Гіляров вів величезну організаційну роботу в Академії наук СРСР. Багато років був головою
Національного комітету біологів, виконував обов’язки академіка-секретаря Відділення загальної
біології, очолював безліч різних комітетів, комісій, наукових товариств як в країні, так і за
кордоном.
М. С. Гіляров – блискуче освічена людина, яка вільно володіла основними європейськими мовами.
У 50-70-і роки він був одним з тих, хто своєю активною міжнародною діяльністю запобіг ізоляції
радянської науки від світового наукового співтовариства.
Гілярова відрізняла найвища, так би мовити, якась «старорежимна» порядність. Займаючи високі
посади в Академії наук і за радянськими поняттями входячи в прошарок державної номенклатури
(хоча не був членом КПРС), ні він сам, ні члени його родини ніколи не користалися ніякими
привілеями.
М. С. Гіляров залишився прикладом кришталевої чистоти помислів і шляхетності вчинків.
ОСТАННІ МАТЕРІАЛИ ПЕРЕДАВАВ З ЛІКАРНІ, з інтернет-ресурсу oglibrary.ru
Редакційну колегію «Біологічного енциклопедичного словника» з самого початку роботи над
виданням очолював видатний біолог академік Меркурій Сергійович Гіляров. Він брав активну
участь в обговоренні і редагуванні найважливіших матеріалів (особливо з загальної біології,
еволюційного вчення і ентомології), сам написав низку статей.
На завершальному етапі, коли всі статті були передруковані в алфавітному порядку, М. С. Гіляров
почав з винятковою увагою читати весь «Словник» суцільно. Енциклопедично освічений біолог і
тонкий доброзичливий редактор, він прагнув зробити текст видання точнішим, яснішим,
змістовнішим.
Він встиг прочитати значну частину «Словника», останні матеріали від нього редакція одержувала
вже з лікарні.
ПОМИРАЮЧИ, РЯТУВАВ СИНА, з статті Ю. Іванова «Гілярови – на всі часи»
За будь-якої евакуації музей все рівно залишається у своєму місті. Професор С. Гіляров готує і
відправляє експонати в тил, багато чого невідправленого ховає секретно в підвалі і майстерні в
дворі. Але на всі пропозиції евакуюватися з родиною самому – не погоджується. Хоронитель
залишається у своєму музеї в рідному місті. Він не може його залишити.
На жаль, Гіляров не зможе запобігти планомірному і ретельному пограбуванню київського
ермітажу німецькими окупантами, представниками «культурного» штабу Розенберга. Картини
забирали на потреби рейху, для прикраси резиденції рейхскомісара України Еріха Коха і просто
установ чи квартир офіцерів.
Пограбуванню запобігти було неможливо, а зменшити його наслідки?
Куратором Музею західного і східного мистецтва став мистецтвознавець зі штабу Розенберга.
Директором був призначений С. Гіляров. До того ж у музеї організувався своєрідний німецький
клуб. Щоб почувати себе тут, як у Європі. Продовжувалися екскурсії, лекції, відбулася виставка
німецької гравюри. Гіляров щодня й в окупації ходив на роботу.
Що було – то було. Публікації професора про діячів культури німецького походження в
контрольованій окупантами газеті «Нове українське слово». Я перегортав підшивку цієї газети і
мені було якось не по собі: серед матеріалів про перемоги фашистських військ, фотографій
фюрера і наших полонених, заклична реклами дівчини про прекрасну роботу в Німеччині, статті
типу «Сталінізм – витвір світового жидівства» і оголошення «Теплі речі нашим визволителям» –
бачити підпис шановного професора. Нехай і під абсолютно академічною статтею про Йоганна
Шеделе... Його вибір...Він завжди і скрізь писав про художників.
А ось ще заголовки. На тему, про яку тоді ще не говорили взагалі: «Колгоспи і голодомор»,
«Церкви, знищені більшовиками в Києві»...
