Бердяев Николай (fb2)




БЕРДЯЄВ Микола Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ. Перший представник релігійного екзистенциалізму на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Бердяєв О., – голова Південно-Західного земельного банку.

Народився 6 (18) березня 1874 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 24 березня 1948 р. в м. Кламарі – передмісті м. Парижа (Франція). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в Київському кадетському корпусі (1894), на природничому, а з другого курсу – на

юридичному факультетах Київського університету (1894-1897).

Був півредактором журналу «Питання життя» (1905-1906), засновником і редактором журналу

«Шлях» (1925-1940).

Почесний доктор теології Кембриджського університету (1947).

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Слово», «Новий час», «Ранок Росії», журналах «Світ

божий», «Neue Zeit», «Шлях», «Новий шлях», «Питання філософії і психології», «Звільнення»,

«Слово», «Питання життя», «Полярна зірка», «Освіта», «Голос Півдня», «Російська думка».

Як філософ дебютував статтею «А. Ф. Ланге й критична філософія в їх відношенні до соціалізму»

німецькій газеті «Новий час» (1899-1900).

Потім настала черга доробків «Суб’єктивізм та індивідуалізм а суспільній філософії», яка

викликала гостру полеміку (1901), «Sub specie aeternitatis. Спроби філософські, соціальні та

літературні» (1907), «Нова релігійна свідомість і громадськість» (1907), «Філософія свободи»

(1911), «Сенс творчості» (1916), «Світобачення Достоєвського» (1923), «Філософія вільного духу»

(1927), «Про рабство та свободу людини…» (1939), «Руська ідея» (1946).

Широкого світового розголосу набули концептуальні статті Б. «Трагедія і буденність»,

«Революція і культура» (обидві – 1905), «Страта та вбивство» (1906), «Філософська істина та

інтелігентна правда» «Чорна анархія» (обидві – 1909), «Російська спокуса» (1910), «Філософія

свободи» (1911), «Суть творчості. Спроба виправдати людину» (1912-1914), «Ставрогін» (1914),

«Сутінки Європи», «Епігонам слов’янофільства» (обидві – 1915), «Демократія та ієрархія» (1917),

«Духи російської революції» (1918), «Кінець Ренесансу» (1922), «Філософія нерівності» (1923),

«Нове середньовіччя» (1924), «Руська ідея» (1946).

Ні з царською, ні з комуністичною владою стосунки у нашого земляка не складалися. Його

заарештовували, виключали з університету (1897), відправляли на заслання в Вологду за царизму

(1900-1902). Кидали до буцегарні у зв’язку зі «справою тактичного центру» (1921), знову

арештовували (1922) врешті-решт депортували на т. зв. «філософському пароплавові» за

комуністів (1922).

З 1922 по 1924 р. Б. живе в Німеччині, а потім перебирається до Франції.

Неймовірно, але факт: в 1951 р. в Вільнюсі відправили за грати двох священиків тільки за те, що

вони прочитали «Філософію нерівності».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Білий, С. Булгаков, О. Шпенглер, В. Розанов, О. Блок,

Л. Шестов, М. Лоський, А. Моруа, В. Іванов, З. Гіппіус, Д. Мережковський, О. Шпенглер, Є.

Трубецькой, Р. Ролан, Б. Савенков, П. Флоренський та ін.


***

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ОТРУЇЛА НАРОД, з життєвого кредо М. Бердяєва

Традиційна історія російської інтелігенції закінчена…, вона побувала при владі, і на землі

запанувало пекло. Воістину російська революція має якусь велику місію, але місію не творчу,

негативну – вона повинна розвінчати брехню й порожняву якоїсь ідеї, котрою була полонена

російська інтелігенція й якою вона отруїла російський народ.


РАЙ І ПЕКЛО, афоризм М. Бердяєва

Держава існує не для того, аби перетворювати земне життя на рай, а для того, щоб перешкодити

йому остаточно перетворитися на пекло.


ПОЛІТИКУ ТРЕБА РОЗЧИНИТИ В КУЛЬТУРІ, з громадянського кредо М. Бердяєва

Немає краси в обличчях, спотворених злобою політичною. І красиві обличчя, котрі горять

обуренням людським. Неправедно політику визнавати центром життя, нічим не одухотворяти

плоть людську, їй підпорядковувати усе багатство буття. Неправедний шлях боротьби політичних

партій, відірваних від центра життя, від значення його. Довести політику, як таку, до крайнього

мінімуму, до закінчення політики, до розчинення її в культурі та в релігії – ось що має бути нашим

регулятивом, ось воління наше, ось істинне звільнення. Політичне звільнення є звільнення від

політики...

Слід державності, насильству влади, абстрактній політиці протиставити інше начало,

позадержавне, іншу, ненасильницьку громадськість, не нове, політичне насильство, а свободу

інших шляхів.

ЕВРАЗІЙСТВО МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ РОСІЙСЬКИМ ФАШИЗМОМ, з філософського

трактату М. Бердяєва

Євразійство є насамперед напрямок емоційний, а не інтелектуальний, і емоційність його є

реакцією творчих національних і релігійних інстинктів на катастрофу, яка трапилася. Такого роду

щиросердечна формація може обернутися російським фашизмом.

…Ставлення євразійців до