змісту»
Вважається, що Бердяєв – християнський екзистенціаліст, суб’єктивний ідеаліст, персоналіст...
Можливо, й так. Але ці філософські терміни – спроба втиснути таке космічне й суперечливе явище
духу, як Бердяєв, у кондові науково-бюрократичні рамки.
Бердяєв, за його ж словами, був антисоціальною людиною, релігійно ненавидів будь-яку
самоорганізовану «людино-масу», справедливо вважаючи загрозою свободі всі соціальні
утворення, включно з державою, нацією, родом, партією, науково-інтелігентськими колами й
іншими «тусовками». Він зневажав «професорську філософію», університети вважав «вираженням
буржуазності» (втім, наші сучасні «академії & коледжі» пішли далі, перетворившись на апофеоз
базарно-хуторянського менталітету). Бердяєв був вільним мислителем...
...Політику, соціум, державу, мораль, революції та контрреволюції він справедливо зараховував до
інтересів середньої, ординарної масової людини. Суспільство, цивілізація лежать у злі. Закон
побудований на неправді. Це закон не Божий, але кесаря світу цього. І радикальна революція, і
ліберальна юриспруденція безпорадні при тотальній моральній потворності, яка нині постає в
Україні у вигляді різних лукавих «рехворм». Але слід не тікати від світу, що лежить у злі, а
переломити, змінити його радикальною революцією в масовій психології, інакше соціальні
революції неминучі.
...Свобода в Бердяєва з банальної етичної проблеми виростає до категорії космічної. Бердяєв
говорить про несотворену, споконвічну свободу, що існувала до того, як Бог створив буття. Вона
ірраціональна, породжена небуттям. Вона предвічна, як і сам Бог. Вона непідвладна Богу.
ПРОБЛЕМА ДУШЕВНОЇ СТРУКТУРИ, з автореферату Є. Козлова «Екзистенційний
персоналізм Миколи Бердяєва»
Один із найвизначніших мислителів «срібного віку» російської релігійної філософії та
найпомітніший представник київської школи екзистенційного гуманізму Микола Олександрович
Бердяєв вважав, що «проблема нової організації суспільства неминуче є проблемою нової
душевної структури людини, проблемою нової людини», в свою чергу, «нова душевна структура
передбачає духовне перевиховання людини». Отже, в контексті нагальних задач соціально-
економічного розвитку суспільства та його громадсько-політичної консолідації постає не менш
важлива проблема формування високорозвиненої самосвідомої особистості, без одухотвореного,
внутрішньо визначеного і водночас цілеспрямованого життєдіяння якої неможливі взагалі будь-які
суттєві соціокультурні та державні перетворення.
