Весоловский Ярослав (fb2)


Настройки текста:





ВЕСОЛОВСЬКИЙ Ярослав Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, перекладач, громадський діяч. Псевдоніми – Будяк, Охрім, Олег Сатир.

З родини священика.

Народився 20 лютого 1881 р. в с. Молодятині Печенізького воєводства Речі Посполитої (нині –

Коломийський район Івано-Франківської області України).

Помер 21 червня 1917 р. в Австро-Угорщині.

Закінчив Коломийську українську гімназію, Львівський університет.

Працював редактором газет «Поступ» (1903-1904), «Буковина» (1904-1906), «Листи з «Просвіти»

(1907-1910), «Неділя» (1911-1914), віденським кореспондентом «Діла» і референтом Міністерства

закордонних справ Австрії (1914-1917).

Друкувався у виданнях «Буковина», «Діло», «Громадський голос», «Комарі», «Літературно-

науковий вісник».

Перу нашого земляка належать оповідання «В долині Смутку», вірші «На народний мотив»,

«Веснянка», «Непрослідимі шляхи», «Вечір суму», «Лицар Санто приклякає на коліно», статті

«Розвиток політичного життя на Буковині», «Батуринські руїни», «Історичний розвій політичного

життя на Буковині», «Руське питання в Угорщині», «Щоб там і сталось, не влучить мене».

В. перекладав О. Пушкіна.

На жаль, впродовж 2003-2004 рр. зі сховищ Центрального державного архіву України у Львові

викрадено сотні документальних матеріалів, серед яких і фонд 381, котрий належав Я.

Серед друзів та близьких знайомих В. – М. Лозинський, О. Кобилянська, Ю. Федькович, О.

Маковей, С. Яричевський, С. Воробкевич, Є. Ярошницька та ін.


***

НАСЛІДОК ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

, з політичного кредо Я. Весоловського

Ми не сміємо забути, що коли тепер в Росії... українці стали жити політичним і національним

життям, то це наслідок загальноросійської революції.

ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ СТИРАЮТЬСЯ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ, з статті Я.

Весоловського «Батуринські руїни»

На долю ж пам’яток української старовини припало таке, що дбає про них мало хто зі своїх, а й

чужі ще й руку прикладають до того, аби стерти з лиця землі історичні пам’ятки України.

Особливу ревність в сім напрямі проявляє російський уряд. Російські офіціальні кола рівночасно з

тим, як шириться культ царських донощиків Іскри Кочубея, яким мають навіть ставити пам’ятник,

докладають усіх зусиль до нівечення всього, що українцеві могло б ставити перед очі давню

самостійність.


«ТЕНДЕЦІЙНЕ» ФАРБУВАННЯ, зі спогадів М. Лозинського

Ярослав Весоловський був неначе створений до праці в щоденній газеті. В нім був визначений

талант на організатора великого щоденного видання, на справознавця, як кореспондента в великім

стилю, – талант, який серед наших відносин не міг, а жаль, як слід розвинутися і проявитися. Мав

він особливий змисл для нового, актуального, – «щоби в газеті було щось нове, свіже» – і був

невтомний при тій роботі.

Я. Весоловський, крім щоденних редакторсько-публіцистичних занять, мав активну працю в

товариствах «Просвіти», був заступником голови товариства ім. І. Котляревського. Його

культурологічна, народознавча діяльність не подобалася відвертим і замаскованим ворогам

українства. Так, скажімо, віденський кореспондент газети «Slowo polske» постійно обвішував

пасквілянськими дописами Я. Весоловського за «тенденційне інформування міністерства в

користь української справи».


ЗГАС НА ЧУЖИНІ, з статті В. Качкана «Як гарно на світі жити»

Як переконаний і національно свідомий українець Я. Весоловський у старших класах гімназії був

одним із повідників молодіжної групи, котра виступала як проти реакціонерів-поляків, так і проти

українців-москвофілів. Належав до «поступовців», відтак – до русько-української радикальної

партії.

Власне коломийський період творчого життя був визначальним для Я. Весоловського, о саме в ті

роки він прихилився до радикального руху під впливом ідей Кирила Трильовського. Став

організатором і пропагандистом товариства «Січ».

…Їздить селами Коломийського, Снятинського, Косівського повітів і організує «Січі», за

допомогою членів цього союзу добирає активістів січових організацій, проводить віча, збори

селян, інтелігенції, священиків, виступає на них, добивається чималих успіхів у піднесенні

національної свідомості українців.

Ярослав Весоловський бере участь у сприянні організації Українських Січових стрільців 1914 р.

У травні 1915 р. Я. Весоловський входить до складу президії проводу Загальної Української Ради

у Відні. Це була політична організація австрійських українців, яка складалася з 34 членів (з

Галичини – 24, з Буковини – 7 та від Союзу України – 3). Програма зводилася до того, щоб на

українських землях, які перебували під російським ярмом, була вільна самостійна українська

держава, а щодо українських земель Австро-Угорщини – їм мала бути надана територіально-

національна автономія та злучення українських