У травні 1915 р. Я. Весоловський входить до складу президії проводу Загальної Української Ради
у Відні. Це була політична організація австрійських українців, яка складалася з 34 членів (з
Галичини – 24, з Буковини – 7 та від Союзу України – 3). Програма зводилася до того, щоб на
українських землях, які перебували під російським ярмом, була вільна самостійна українська
держава, а щодо українських земель Австро-Угорщини – їм мала бути надана територіально-
національна автономія та злучення українських земель в один автономний край.
Під цю пору Весоловський перебуває у Відні, працює інформатором і пропагандистом української
справи, бореться за те, щоб Галичина була відокремлена від Польщі й стала окремим краєм
(автономною республікою).
Я. Весоловський згас на чужій землі в 36-річном віці, чужа земля і прийняла його тіло.
У НАГОДІ СТАЛИ ДОРОБКИ ВЕСОЛОВСЬКОГО, з розвідки В. Коломійця «Українська
національна ідея в творчості Людмили Старицької-Черняховської»
Як патріот України, Іван Мазепа шукав виходу з такого вкрай скрутного становища і знайшов його
у союзі з шведським королем Карлом ХІІ проти Москви. Восени 1708 року Карл ХІІ виступив у
похід, гетьман Мазепа хоч і вважав цей виступ короля передчасним, все ж виступив з козацьким
військом на з’єднання з королем. Довідавшись про це, Петро І послав російське військо на чолі з
Меншиковим у Батурин. Козацька столиця була дощенту зруйнована.
Царизм жорстоко розправився з однодумцями уславленого гетьмана, були знищені всі члени його
сім’ї, які на той час залишились в живих. Ці історичні події поклала Л. Старицька-Черняхівська в
основу трагедії «Іван Мазепа». Проте існували й інші історичні факти, які допомогли письменниці
увиразнити події, змальовані в п’єсі. У 1912 році на сторінках львівської «Неділі», яку редагував
Ярослав Весоловський, з’явилася замітка «Гине українська старовина» – про Батурин, де гинуть
цінні пам’ятки, пов’язані з гетьманом Мазепою.
«...До таких пам’яток треба зарахувати ще й панікадило, що висить у Воскресенській церкві,
заснованій гетьманом Мазепою, а потім зруйнованій Меншиковим і реставрованій останнім
гетьманом... (К. Розумовським – авт.). Панікадило се хотів відкупити сего року архітект
український В. Кричевський, та місцевому батюшці видалася пропонована сума занизькою. З тої
самої причини годі було любителеві старовини, Кочубеєві, відкупити від церкви стару картину
Різдва, а пан Кричевський не вспів також викупити старовинні портрети Палія, Мазепи, Полуботка
й Дорошенка, які марнувалися у корчмаря Раді. Портрети сі набув зате проф. М. Грушевський».
А в ч. 18 «Неділі» за 1912 рік повідомлялося про вихід у російському видавництві «Діло» брошури
«Мазепа». «Завдання брошурки, – писалося в анотації, – познайомити з історичними діячами
«руського» народу. Цілком природно, що написана вона з погляду інтересів російської держави.
Сама по собі книжка поганенька, але як не як «інформує» вона про нашого гетьмана
великоруський нарід, тому то й нотуємо її».
…Трагедія «Іван Мазепа» вийшла 1926 року в Харкові у видавництві «Книгоспілка», але весь
тираж був одразу ж конфіскований. Лише незначна кількість примірників була врятована і
опинилася в Америці.
СВОЄ БОРОНИТИ ХОЧЕМО, з замітки В. Михайловського «Буковина» – найстаріша i
найреспектабельнiша газета краю»
1 січня 1885 року у Чернівцях вийшов перший номер Української газети «Буковина», котра
сповістила краянам, що вони мають справдь народний часопис. Редактором його був визначний
письменник, громадський i освітній діяч Юрiй Федькович – послiдовний борець проти
насаджування в українських школах i письменстві Австро-Угорської iмперiї так званого «язичiя»
або «мови чернецiв ХIII ст.», рiшуче вiдстоював справу запровадження в нацiональнiй школi i
письменствi мови народу.
Спочатку вона виходила два рази на мiсяць, у 1892 роцi почала з’являтися щотижня, а в 1795 р.
стала виходити 4 рази на тиждень iз лiтературним додатком «Hедiля». У 1896 р. i 1897 р. виходила
щоденно, а вiд 1848 р. аж до 1916 р. з’являлася у збiльшеному форматi три рази на тиждень.
Вона згуртувала навколо себе кращих письменникiв Буковини: таких як Юрiй Федькович, брати
Виробкевичi – Iсидор (Данило Млака) i Григорiй (Hаум Шрам), Омелян Попович, Євгенiя
Ярошинська, пiзнiше – Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина
та iншi, твори
