Беклемишев Владимир (fb2)




БЕКЛЕМІШЕВ Володимир Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З міщанської родини.

Народився 3 (15) серпня 1861 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер на початку 1920 р. в м. Новоржеві Псковської губернії Росії (нині – районний центр

Псковської області РФ). Похований на місцевому цвинтарі, але через певний час перепохований в

м. Ленінграді.

Навчався в Харківських студії Є. Шрейдера і малювальній школі М. Раєвської-Іванової, Петербурзькій академії мистецтв (1878-1887). По закінченні АМ наш земляк одержав не лише

звання класного художника 1-го ступеня, а й право на закордонне пансіонерство.

Працював викладачем (1894-1900), ректором (1900-1902; 1906-1911) Петербурзької академії

мистецтв.

Дійсний член петербурзької Імператорської академії мистецтв (1893).

Кавалер золотої медалі паризької Всесвітньої виставки (1900).

Один з фундаторів і член Товариства ім. А. І. Куїнджі (1909).

Член Товариства Пересувних художніх виставок (1917).

Серед найвідоміших наступні доробки Б.: «Хлопчики» (1890), «Портрет Мілютіної» (1891), «Які

гарні, які свіжі були троянди» (1892), «Сільське кохання» (1896), погруддя М. Бекетова (1894), Т.

Шевченка (1899), О. Ріццоні (1902), М. Бєляєва (1903), В. Маковського (1906), С. Боткіну (1908), А. Куїнджі (1909), В. Софонова (1910), В. Давидова (1916).

Не цурався наш земляк і монументальних форм. Це, насамперед, пам’ятники П. Чайковському в

Петербурзі (1897), О. Грибоєдову для російського посольства у Тегерані (1904), Єрмаку у м.

Новочеркаську (1904), Богданові Хмельницькому в Києві (1888), С. Боткуну в Петербурзі (1908).

У творчості Б. перепліталися традиції пізнього академічного мистецтва і вплив передвижників, проте для нашого земляка характерне мальовничіше трактування форм. Тобто, говорити про

використання ним імпресіоністичної мови не слід. Це просто своєрідне «випробування сил» в

мистецтві – досить поширене явище серед майстрів того часу. Б. продовжує поєднувати у своїй

роботі різні, в т. ч. й традиційні прийоми.

Роботи нашого земляка зберігаються в Державній Третьяковській галереї (Москва), Державному

російському музеї, консерваторії і некрополі майстрів мистецтв Олександро-Невської лаври

(Санкт-Петербург).

Що стосується особистого життя, Б. то його, одруженого на багатій купчисі,усе життя без

взаємності кохала скульптор Г. Семенова.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Рєпін, В. Маковський, М. Реріх, А. Куїнджі, О.

Голубкіна, Л. Позен, О. Бок, Н. Гіппіус, М. Лаверецький, В. Лішев, М. Манізер, В. Стасов, Л.

Шервуд та ін.


***

НІВЕЛЮЄМО НЕДОЛІКИ,

з творчого кредо В. Беклемішева

Мистецтво заповнює недоліки природи.


ПРИВАТНИХ УЧНІВ НЕ БЕРЕ, з листа Н. Гіппіус Д. Мережковському від 21 січня 1909 р.

Дмитре, я сьогодні питала Беклемішева– він не бере приватних учнів– часу і місця немає.

Наталія.


ВТІЛЕННЯ СТАРОЇ АКАДЕМІЇ, зі спогадів С. Коненкова

Я не можу забути, як уважно й чуйно ставився Беклемішев до моєї творчості, коли я вийшов із

стін Академії. Він відвідував всі мої московські виставки, а коли 1916 року я був обраний

академіком, Беклемішев приїхав з Петрограда до Москви, аби особисто гаряче мене привітати.

…Добропорядний, акуратний, ввічливий він був втіленням старої Академії.

…Інтереси мистецтва він ставив вище особистих відносин.


ДИВУВАЛАСЯ БЕЗ КІНЦЯ, з листів О. Голубкіної рідним

Чудово добра й гарна людина, дуже великий художник.

…Він впроваджує в скульптуру психологію. А раніше цього майже не видно було. Вже тут я

дивилася, дивилася, слухала, слухала, дивувалася без кінця...


НАВІТЬ ЗАПЕКЛІ КРИТИКИ ВИЗНАВАЛИ ЧЕСНОТИ ЙОГО ТВОРІВ, з інтернет-сайту

Дніпропетровської центральної міської бібліотеки

Юнак успішно підіймався щаблями професійної школи. 1883-1885 рр. він вже мав три малі й одну

велику срібні медалі. А 1886 р. за академічну програму «Каїн, що мучиться совістю після вбивства

брата» був нагороджений малою золотою медаллю, 1887 р. – за барельєф «Покладення до труни»

визнаний гідним великої золотої медалі.

1888 р., відвідавши Париж, Беклемішев улаштувався в Римі, де працював до 1891 р.

Найвідомішим твором італійського періоду стало виконане у мармурі погруддя «Християнка

перших віків» (1891). Згодом майстром була створена скульптура «Втеча раба».

Суперечливість беклемішевської творчості певною мірою збережеться й надалі. І це не дивно, адже час брав своє – тож цей безсумнівно цікавий і талановитий майстер вже значною мірою по-

іншому сприймав зміну тенденцій і закономірностей скульптури нового століття. І, як результат

такої суперечливості, зовсім не випадково те, що академія мистецтв буде називати Беклемішева

серед своїх провідних майстрів, а опозиційно налаштована критика, у свою чергу, неодноразово

відзначить чесноти його