Богаевский Константин (fb2)




БОГАЄВСЬКИЙ Костянтин Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З чиновницької родини.

Народився 12 (24) січня 1872 р. в м. Феодосії Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Загинув під час вибуху авіаційної бомби 17 лютого 1943 р. м. Феодосії Кримської області СРСР.

Навчався в майстерні І. Айвазовського, Петербурзькій академії мистецтв (1891-1897)

Працював у м. Феодосія (з 1900).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1933).

Член творчих об’єднань «Світ мистецтва», Союз російських художників», «Жар-колір».

Серед найвідоміших доробків: «Фортеця біля моря» (1902), «Древня земля», «Мертве місто» (обидва –1906), «Пейзаж Тавриди», «Берег моря» (обидва – 1907), «Вівтарі всесвіту», «Південна країна. Печерне місто» (обидва – 1908), «Ранок», «Спогади про Мантеньє», «Кіммерійська область» (усі –1910), «Італійський пейзаж» (1911), «Гора св. Георгія», «Пейзаж з помаранчами» (обидва – 1912), «Гірський пейзаж» (1924), «Кримський пейзаж», «Феодосія» (обидва – 1930), «Первозданний пейзаж» (1931), «Веселка», «Порт уявного міста» (обидва – 1932), «Тавроскіфія» (1937), «Старі вежі» (1938), «Пейзаж з водоспадом» (1942).

Брав участь у виставках «Нового товариства художників», Московського товариства художників», «Союзу і світу мистецтва», «Exposition del Art Russe».

Б. – яскравий представник символізму.

Наслідуючи старших товаришів зі «Світу мистецтва», ввів у пейзаж історичну тему. Причому не просто природу Кіммерії з її величними горами, складками пагорбів і сліпучим сонцем, а історію землі, її античних міст, створивши особливий жанр «археологічного» пейзажу.

Багато працював в акварелі і літографії.

Нині полотна нашого земляка зберігаються в Миколаївському музеї ім. В. Верещагіна, феодосійській картинній галереї ім. І. Айвазовського (обидва – Україна), Третьяковській галереї, Нижньогородському державному художньому музеї (обидва – РФ), ризькому художньому музеї (Латвія).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Волошин, А. Куїнджі, О. Мандельштам, О. Герцик, С. Парнок та ін.


***

ЛЮБЛЮ УСЕ НЕВИБАГЛИВЕ, СКРОМНЕ, з життєвого кредо К. Богаєвського

Грішна людина, люблю я це життя, глухе життя середньої людини, люблю, коли воно навколо мене протікає, невибагливе, скромне, не торсаючи тебе і не хвилюючи. Зате ...мріється до забуття всього в такому болоті! Горить мрія і сумує. У мріях створюєш собі інший, невідомий, казково-далекий і прекрасний мир.

Справді не будь життя таким нудно-сіреньким, взагалі не було б на землі ні мрії вогненної, ні мистецтв усяких.


ТВОРИВ КРАЇНУ «БОГАЄВІЮ», з інтернет-сайту elysium.ru

Із семи років К. Ф. Богаєвський не розлучався з олівцем. Першим його художнім враженням стала олеографія «Виверження Везувію», яка випадково виявилася у батьків. Юний художник брав уроки в знаменитого мариніста І. К. Айвазовського. Проте учнем метра його назвати важко, тому що той обмежував викладання наданням можливості копіювати свої марини.

Богаєвського не лякали труднощі: з молодих років він узяв за правило щодня працювати, шукати форми і спосіб зображення, безперестану проводячи досвіди на пленері й у майстерні. Художник вважав великою радістю весь день присвячувати живопису.

У 1891 р. Богаєвський вступив до Петербурзької Академії мистецтв, проте незабаром з’ясувалося, що він не може потрапити в «струмінь» прийнятої там методики навчання (копіювання і малювання з гіпсу). Не чекаючи відрахування, повертається до Феодосії, де одержує листа, який змінив його долю, – повідомлення про те, що А. І. Куїнджі зацікавився його етюдами. Так він виявився в чудового педагога, котрий плекав своєрідність талантів.

Багаторічна повсякденна праця принесла легкість у володіння пензлем. Богаєвський завжди відокремлював роботу з натури, етюди від створення самої картини. Задум зрів паралельно заняттям на пленері, це був плід його роздумів, концентрація вражень, снів, фантазій.

…В роки Першої світової війни Богаєвського мобілізували в робочу роту під Севастополь. Втративши можливість писати, але не здатності діяти, він творить свої картини «усередині себе», ледь устигаючи замальовувати композиції під час коротких відпочинків.

…Незабаром він звернувся до нової для себе техніки – літографії, успіх у якій йому давно пророкував Волошин. Дійсно, графічна спадщина Богаєвського не менш цінна, ніж інша.

До кінця життя Богаєвський творив пейзажі своєї «внутрішньої» країни – «Богаєвії» (за називанням друзів). Майже усім їм властива відбита тиша, внутрішня лірична зосередженість. Коли дивишся на полотна художника, здається, що чуєш голос мовчання.


ЙОГО ЖИВОПИС – КОСМІЧНИЙ, з книги М. Сабашникової «Зелена змія»

Феодосія – красиве старовинне місто, місто розвинених культурних і художніх традицій... З друзів Макса (Волошина М. – авт.) особливо пам’ятаю художника Богаєвського – тиху серйозну людину великої щиросердечної