Феодосія – красиве старовинне місто, місто розвинених культурних і художніх традицій... З друзів Макса (Волошина М. – авт.) особливо пам’ятаю художника Богаєвського – тиху серйозну людину великої щиросердечної чистоти. Мандрівки феодосійськими околицями – для нього різновид хресного шляху.
Весь він – у постійному пошуку, духовність пейзажу – от що хвилює його. І живопис його космічний...
ПЕТРОВА* ЗІГРАЛА ЗНАЧУЩУ РОЛЬ В ДОЛІ БОГАЄВСЬКОГО, з начерку статті М. Волошина
У розвитку моєї поетичної творчості, так само як і в розвитку живопису творчості К. Ф. Богаєвського , О[лександра] М[ихайлівна] зіграла важливу і глибоку роль.
*Петрова Олександра Михайлівна (1871-1921) – викладачка феодосійської жіночої гімназії.
БОГАЄВСЬКИЙ І К0 – ПОТІШНІ, з «Щоденників» P. Хін-Гольдовської
Понеділок, 18 лютого 1913
Учора була в дітей, повернулися о 3 годині! Вони, вперше, приймали знайомих, у яких бували цієї зими. Центральне місце займала, звичайно, уся волошинська компанія, яка складається з двох частин: «опудал» – сюди входить своєрідна комуна: мати Волошина (баба в штанях і козакину!), він сам і дві сестри Ефрон – Ліля і Віра. Вони живуть усі на одній квартирі...
Інші: Марина Цвєтаєва, двадцятилітня поетеса, дружина 19-літнього Сергійка Ефрона, її молодша сестра Ася, теж одружена з якимсь хлопчиком. Марина, Ася, Майя (18-літня російська француженка, пише – і як читає! – чарівні французькі вірші) – так сказати – природні співчлени «Опудальника».
Толсті хоча і тісно з ними дружать, проте вже трішечки «відсуваються» від цього кочового табору і прагнуть зайняти солідніше становище.
Кандауров і Богаєвський – щось начебто почесних, співчуваючих відвідувачів. Як видовище, вся ця компанія – надзвичайно потішна.
ДЕКІЛЬКА КРОКІВ СТУПИВ УЖЕ БЕЗ ГОЛОВИ, уривок з статті Л. Козлова «Слово Настасії Цвєтаєвої»
Пройшло не так багато часу, і ось ми на порозі квартири Настасії Іванівни. У центрі міста, зовсім недалеко від Садового кільця. Нас радо зустріли господарка і її син.
– Добрий день, голубчики мої. Проходьте – і відразу приступимо. У мене, як завжди, дефіцит часу. Видавництво чекає на черговий рукопис, та й лист в Америку старшій онуці Риті повинна встигнути відіслати, а він ще не написаний. Але можете на мою увагу розраховувати, скільки вам буде потрібно. Не слухайте мене.
– Навпаки, ми готові слухати і слухати. Не очікували побачити вас у такому крихітному інтер’єрі. Ваша квартира – просто кліточка!
– Ви не праві. Погляньте на стіни. Яка кількість чудових облич мене оточує. Хіба вони, їхній світ, не руйнують той умовний простір, котрий ви позначили як маленький. Моя постійно діюча і завжди відкрита виставка портретів моїх друзів цілодобово дарує мені і гостям свої погляди і думки. Йде постійний словообмін з живими для мене людьми.
– …Фет, Тютчев, Блок, Єсенін…
– Вимовили ім’я останнього, і в пам’яті воскрес з небуття голос Марини: «Ася, дай мені руку! Ти Єсеніна любиш, підемо сьогодні на його вечір. Талановитий надзвичайно!».
– …Відомі фотографії Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака…
– Мандельштама Марина відразу ж назвала поетом талановитим і чудовим. А одного разу промовила: «І запам’ятай, Настусю, нове ім’я Пастернак. Борис Пастернак».
– …Ось знаменитий коктебелець Волошин.
– Про цього кучерявого телепня варто розповісти більше. Максиміліан Олександрович – блискучий пленерист. Автор декількох поетичних збірок. Артист, мистецтвознавець, лектор, читець-оратор. Багато в чому загадковий. Дивно, що вся міць, неприборкана сумбурність його натури в пейзажах художника не відчувалася, настільки вони розміряні, продумані, меланхолічні.
…Володимир Ілліч (Ленін – авт.) познайомився з ним, перебуваючи у Швейцарії, надовго запам’ятав і буквально врятував від смерті в голодні роки. Він виділив продовольчі картки – йому і Богаєвському Дуже гарному пейзажисту. Ви, звичайно, знайомі з творчістю Богаєвського Костянтина Федоровича?
– Я дуже люблю його кримські мотиви, виконані в класичній стилістиці. Це він загинув безглуздою смертю в середині війни?
– У 1943 році, в Феодосії, на базарі. Зазирнув туди на якісь хвилини купити фруктів, щоб написати натюрморт, не для їжі. І в цю мить розірвалася бомба, яка відірвала йому голову, а він ...ступив ще кілька кроків.
ОДЕСЬКИЙ НИШПОРКА, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»
Вечір. …Ви– в кімнаті Пра. Величезне лежаче вікно відображає смутний масив Карадагу, неясну габу моря і місячні віддзеркалення, котрі берегом постають біля горизонту сяючого срібного острова.
Назустріч вам десяток рук підіймається до стелі. Проте
