Максаков Максимилиан (fb2)




МАКСАКОВ Максиміліан Карлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (драматичний баритон), режисер, антрепренер, педагог.

З міщанської родини. Справжнє ім’я – Макс Шварц.

Народився в 1869 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 26 березня 1936 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Введенському

(німецькому) цвинтарі.

Вчився співу у Петербурзі у Є. Ряднова, К. Еверарді, А. Буцці.

Виступав в Тифліській опері (1889-1897; 1900), керував Астраханським оперним театром (1920-1923), співав на сценах московського Великого театру (1923-1925), був викладачем в Ленінграді

(1925-1927), московському (1927-1930), у трупах Києва, Харкова, Москви, Казані, Ростова-на-

Дону, Тифлісу, Баку, Саратова.

Гастролював в Києві, Одесі, Харкові, Ялті, Катеринославі, Відні, Петербурзі, Москві, Симбірську, Пермі, Іркутську, Воронежі, Вільно.

Фундатор «Товариства оперних артистів» (1910).

Як актор дебютував в ролі Амура в спектаклі будапештської оперети, яка гастролювала в

Чернівцях (1879).

Професійно дебютував в Петербурзі (1886).

Перший бенефіс відбувся в ролі Демона в однойменній опері А. Рубінштейна (1890).

Потім настала черга наступних партій: Беппо («Фра-дьяволо» Д. Обера), Жрець («Самсон і

Даліла» К. Сен-Санса) Амонасро («Аїда» А. Рубінштейна), Алеко («Алеко» П. Юона), Нелуско

(«Африканка» Дж. Мейєрбера).

Як режисер дебютував постановкою опери «« М. Мусоргського в театрі «Аркадія» (1898).

Потім настала черга опер: «Аїда», «Купець Калашников» А. Рубінштейна, «Чаклунка»,

«Орлеанська діва» П. Чайковського, «Таїс» Ж. Массне, Грязной, Шакловитий, Томський, Кочубей, Іуда, Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні).

Співав також партії Мегаса («Гірський сокіл»), Потьомкіна («Потьомкінське свято»), Вольфрама

(«Тангейзер»), Альманзіра («Папуга»), Троєкурова, Онєгіна, Роберта («Іоланта»), Нерон

(«Нерон»), Валентин («Фауст»).

Мав могутній виразний голос чудового м’якого тембру, широкого діапазону, яскравий

темперамент. Виконання відрізнялося артистичністю, продуманим фразуванням. Працював дуже

інтенсивно (нерідко співав по 28 спектаклів на місяць).

Усього за життя виконав 120 партій.

М. – виконавець романсів П. Чайковського, Е. Направника, Ф. Шуберта, Р. Шумана.

Записувався на грамплатівки: у Петербурзі (1901), Москві (1909; 1911).

У Москві в Малому залі Всесоюзного театрального товариства з нагоди 100-річчя з дня

народження нашого земляка пройшов вечір його пам’яті (1969).

Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Лосський, Є. Ряднов, К. Еверарді, А. Рубінштейн, Ф.

Шаляпін, Л. Собінов, Г. Пирогов, О. Давидов, Б. Євлахов, Л. Клементьєв, П. Лодій, В. Люце, М.

Фігнер, В. Луканін, Ф. Мухтарова, П. Оленін, І. Козловський та ін.


***

СТРІЛИ ПОЦІЛИЛИ В СЕРЦЕ

, з життєвого кредо М. Максакова

Одягнений за п’єсою (10-літнім хлопчаком в ролі Амура у спектаклі будапештської оперети –

авт.) в хітон, маючи за плечима сагайдака і стріли, я вже не пам’ятаю, в кого я стріляв, але ці

стріли потрапили в моє серце і назавжди прикували мене до мистецтва.

ПОВІРИВ ЖЕСТОВІ, з розповіді М. Максакова дружині

Спілкуючись зі всіма співробітниками театру, я переконався, що найстрогіші і найоб’єктивніші

критики, які правильно оцінюють співаків, – це робочі сцени. Вони віддавали театру все життя; прийшовши до театру у вісімнадцять років, залишали його лише в сімдесят. Багато років вони

слухали оперні спектаклі в різному виконанні, у тому числі й наїжджих гастролерів, і це

розвинуло у робочих сцени смак і розуміння оперного мистецтва.

Так і тобі один робочий в Астрахані передбачив співецьку кар’єру. Я сумнівався, чи вийде з тебе

лад – вже дуже ти була юна, і голос твій, хоч і хороший, але був дуже ліричний. Ось я якось і

запитав старого робітника сцени, слухаючи, як ти співала Олену в опереті Оффенбаха «Прекрасна

Олена»: «Ну що, вийде щось з моєї учениці?»

Той подивився на мене і підняв вгору великий палець, сказавши при цьому лише одне слово:

«Чудово!»

І цьому жесту я повірив більше за всякі слова.

УСПІХ КРІЗЬ СЛЬОЗИ, зі спогадів М. Максакової

За всі шістнадцять років, що ми з ним прожили, я ні на хвилину не пошкодувала про свій вибір. Я

глибоко поважала Макса Карловича як людину, артиста і педагога, і пам’ять про нього для мене

священна.

Нас зв’язувало багато спільних інтересів. Для мене він був найперше головним авторитетом в моїй

творчій праці. У молодого артиста завжди знайдеться немало порадників, а ось безкорисливого, відданого друга, терплячого педагога вдається зустріти не так часто. Але доля до мене

благоволила, подарувавши саме такого товариша.

…Вельми бурхливо у нас проходили заняття співом. З перших же уроків Макс Карлович став на

мене кричати. Не від гніву, а від відчаю – так він був уражений повною відсутністю у