Доманицкий Василий (fb2)




ДОМАНИЦЬКИЙ Василь Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Літературознавець, етнограф, історик, бібліограф. Псевдоніми – Вітер, Звенигородець,

Колодянин. Автор першого українського словника іншомовних слів «Словничок. Пояснення

чужих та не дуже зрозумілих слів» (1906).

З сім’ї священика.

Народився 7 (19) березня 1877 р. в с. Колодистому Звенигородського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Тальнівський район Черкаської області України).

Помер 28 серпня (10 вересня) 1910 р. в м. Аркашоні (Франція). Похований у рідному селі. На

гранітному постаменті викарбувані слова Тараса Шевченка: «Ми не лукавили з тобою. Ми просто

йшли. У нас нема зерна неправди за собою».

Закінчив Київський університет св. Володимира (1900).

Працював учителем.

Друкувався в журналах «Київська старовина»,

Його перу належать доробки: «Бібліографічний покажчик творів О. Я. Конисського, написаних

малоросійською мовою» (1901), «Покажчик змісту літературно-наукового вісника в томі I-XX»

(1903), «Козаччина на переломі XVI і XVII ст., 1591-1603» (1904), «Піонер української етнографії

Зоріан Доленга-Ходаківський» (1905), «Авторство Марка Вовчка» (1908), «Український

видавничий рух в Росії в останніх п’ятнайдцать літ» «Про Буковину та життя буковинських

українців» (обидва – 1910), «Народний календар у Ровенськім повіті Волинської губернії» (1912).

За редакцією Д. вийшли перше наукове видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1907) і «Історії України»

М. Аркаса.

Перекладав з французької, російської, польської, чеської.

Наш земляк – фактичний редактор органу української фракції у 2-й Державній Думі Російської

імперії «Рідна справа – Думські вісті».

Д. написав рецензії на словники на словники Б. Грінченка та В. Дубровського (1909).

Дослідження вченого «Словаки. Про їх життя та національне відродження» перевидане

словацькою мовою у м. Пряшів Словацької Республіки (2001).

По смерті вченого був виданий збірник «Чистому серцем», де вміщені його біографія і спомини

про нього (1912).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – І. Франко, О. Кобилянська, О. Пчілка. В. Антонович, М.

Левитський, В. Дудурківський, В. Страшкевич, С. Єфремов, О. Лотоцький, Ф. Матушевський та

ін.


***

НЕ В ОДНІЙ ЗЕМЛІ

, з життєвого кредо В. Доманицького

Не в одній землі сила.


ЄДНАЙМОСЯ, ЩОБ НЕ ОБСІЛИ ЗЛИДНІ, з книги В. Доманицького «Селянська доля»

Це – добра, справжня освіта, добрий громадський лад, щоб воля була, треба триматися купи,

єдності та засновувати по селах із самих же себе товариства кредитні та позичково-ощадні, де б

грошей за невеликий процент можна було б дістати.

А без того злидні нас ще дужче посядуть, і рятунку нізвідки не сподіваймося.

НАД УСЯКІ СПОДІВАННЯ, з оцінки І. Франком «Шевченкіани» В. Доманицького

Добутки того досліду були багаті над усякі сподівання. Вони поперед усього дали можливість

справляти хронологічно майже день за днем мало що не всі поезії Шевченка, а по-друге, виявити

багато варіантів, дописуваних Шевченком різними часами чи то на власних рукописах, чи то на

чужих копіях його творів, і дали дуже добре поняття про ту невтомну і довголітню працю, яку

приклав поет до шліфування своїх віршів.


ВТРАТА ПОДВІЙНО ТЯЖКА, зі спогадів В. Галевича

Нива наша не орана і орачів на неї так мало… Наша втрата подвійно тяжка, бо втратили

літератора, вченого і першого українського кооператора, яких так незвичайно мало.


НЕ МАРНО, з розвідки О. Рутковської «Духовна естафета роду Доманицьких»

З історії України відомо чимало священицьких, шляхетських, козацьких династій, які ведуть свій

родовід ще з княжих часів, польсько-литовської доби чи Гетьманщини, і які впродовж віків

залишили помітний слід у церковному, політичному, суспільному житті, культурі та літературі.

Такою, безперечно, є родина Доманицьких – священиків, учених, громадських діячів, закорінена

ще в XIV ст.

Рід Доманицьких – шляхетсько-священицького походження. Урядові документи XIV ст. згадують

про його основоположника – майора Олександера, який відзначився в битві на Чудському озері і в

нагороду за хоробрість дістав великі земельні наділи недалеко Берези Картузької – маєток

Доманово. Герб Доманицьких зображав козака із шаблею в лівій руці, а родове прізвище було –

«пан із Доманова».

…Близько 1750 р., тікаючи від репресій, із Західного Полісся на Придніпров’я емігрував

уніатський священик Доманицький. Прийнявши православну віру, він разом із родиною оселився

в с. Колодисте Звенигородського повіту Київської губернії. Від того часу і аж до 1917 р., майже

170 років, його нащадки були парохами села, що стало другою колискою роду, який згодом

розрісся.

Батько вирішив дати дітям гарну освіту… Найталановитішим з усіх був Василь, який прожив

лише 33 роки, але встиг проявити себе в різних ділянках знань і