Леванда Александр (fb2)





ЛЕВАНДА Олександр Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач.

З родини священика. Батько, Леванда І., – протоієрей Києво-Софіївського собору.

Народився в 1765 р.

Помер 25 квітня (7 травня) 1812 р.

Майже два десятиліття був чиновником Колегії іноземних справ Росії (1793-1812).

Друкувався в журналах «Муза», «Мінерва», «Журнал для користі».

Л. – автор цікавого доробку «Думки чужі, або Мовчазна відповідь Силі Андрійовичу Богатирьову»

(1807). Переклав з французької книги «Пригоди кавалера Фоблаза» Ж.-Б. Луве де Кувре (1792-

1796), «Антенорові мандрівки Грецією та Азією з додатком різних вістей про Єгипет» Е.-Ф.

Лантьє (1813), «Шкідливі знайомства, або Листи, зібрані одним товариством для попередження

інших» П.-А. Шодерло де Лакло (1804-1805), а також уривків з «Італійських листів» Ш. Дюпаті

(1796), «Думок про моральність людини фізичної» невідомого автора (1805), «Натуральної

філософії», «Думки про моральність людини фізичної» (обидві – 1807).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Крилов, О. Клушин, І. Рахманінов та ін.


***

ДВОМА БАТОГАМИ НЕ Б’ЮТЬ

, з життєвого кредо О. Леванди

Двома батогами не б’ють.

КАПОСНИЙ РОМАН, з дослідження Л. Вольперт «Тверський Ловелас С.-Петербурзькому

Вальмону здоров’я та успіхів бажає»

Лакло – автор епістолярного роману «Небезпечні зв’язки» (1782), в якому змальована яскрава,

відверта картина розкладання французької аристократії в передреволюційну епоху (жорстокий

розпусний віконт де Вальмон і цинічна маркіза де Мартейль, змовившись, гублять довірливу

жінку). Новаторський для свого часу за майстерністю глибокого і тонкого психологічного аналізу,

роман мав галасливий успіх, викликавши безліч суперечливих оцінок і наслідувань.

У Росії «Небезпечні зв’язки» широко читалися в оригіналі («Шкідливі знайомства, або Листи,

зібрані одним товариством для попередження інших», 1804-1805) і були добре відомі якщо не за

прямим ознайомленням з ними, то за відгуками в іноземних засобах масової інформації чи

принаймні за чутками, котрі надавали їм репутації скандального, аморального твору.

...Д. Бологовський проте ставив «Небезпечні зв’язки» вище за романи В. Скотта, а П. В’яземський

писав: «Де шукати кохання після романів Кребільона-сина, Лакло, Луве і Жоржа Занда?».

...Пушкін прочитав «Небезпечні зв’язки», найімовірніше, ще в ліцейські роки. Гадано, цей твір

разом з іншими, як вважалися, непристойними, поет мав на увазі чорнових рядках строфи гл. I

«Євгенія Онєгіна»: «Коханню нас не природа вчить, А перший капосний роман».

У начерку «Гості з’їжджалися на дачу» (1829) «Небезпечні зв’язки» згадуються як твір, з якого

почерпнула свій розум людина, яка відрізняється «важкою, млявою, нудотною аморальністю».

Роман Лакло служив моделлю ігрової епістолярної поведінки О. Пушкіна і його оточення в

Михайлівському – Тригорському і Малинниках. Наприклад, лист з Малинників п. Вульфу від 27

жовтня 1828 р. починався жартівливим зверненням: «Тверський Ловелас С.-Петербурзькому

Вальмону здоров’я й успіхів бажає». Не тільки зіставлення імен Вальмона та Ловласа, а й весь

характер листа, його стиль, жартівливо-еротична спрямованість, імітація відвертої розмови

нагадують «Небезпечні зв’язки»...

...Дослідник, який звернувся до проблеми «Пушкін і Шодерло де Лакло», стикається з

несподіваним явищем: роман Лакло, що користувався у Франції галасливим успіхом і витримав

впродовж 1782-1823 рр. близько десяти авторизованих і декілька десятків «піратських» видань, в

Росії оточений завісою мовчання.

Після появи в 1804 р. російського перекладу роману під назвою «Шкідливі знайомства, або Листи,

зібрані одним товариством для попередження інших» (без вказівки імен автора і перекладача)*

немає ніяких свідоцтв про життя цієї книги в Росії. Тоді як європейська проза і, зокрема, чутливий

європейський епістолярний роман викликає захоплені відгуки і наслідування, про «Небезпечні

зв’язки» майже немає відгуків.

Пан Левінсон, автор першої фундаментальної статті в Росії про Шодерло де Лакло, ...з подивом

констатує, що в Росії, окрім згадок Пушкіним «Небезпечних зв’язків», йому нічого не вдалося

виявити. Про «Небезпечні зв’язки» всі знають, всі читали, проте ніхто не згадує. У Франції вони в

1823 р. «за образу моральності» вироком кримінального суду були засуджені на знищення, а в

1825 р. вилучені з обігу. В Росії святенницька змова мовчання замінила французький

кримінальний суд.

*Перекладач – О. Леванда.


ПЕРЕКЛАД НЕ МАЄ НІЯКОГО ГАНДЖУ, з розвідки Е. Кросса «Вісник Європи» М. М.

Карамзіна. 1802-1803»

Іноземні твори в російських перекладах теж рецензувалися. Зокрема, Карамзіна надихнув

здійснений М. І. Страховим переклад «Подорожі юного Анахарсіса» Бартелемі. Карамзін назвав

його одним з видатних творінь вісімнадцятого