гості?»
Кенігсберзькій учений Готліб Зігфрід Баєр прибув до Росії в 1726 році на запрошення Академії
наук. В історіографії його ім’я згадується, як правило, у зв’язку із статтею «Dissertatio de Varagis»
(«Твір про варягів»), яку В. Татіщев передрукував як 32-й розділ «Історії Російської». Стаття
виходила і окремим виданням. Латиною вона була опублікована в 1735 році в «Коментарях
Академії наук», що видавалися в Санкт-Петербурзі.
А пізніше, в 1747 році статтю переклав російською мовою колезький асесор Киріяк Кондратович.
Дана робота поза сумнівом стала історіографічним фундаментом німецького норманізму.
НАЙКОЛОРИТНІШИЙ, з брошури А. Ніколаєва «Єлисейські радощі»
Вивчаючи конкретний факт і визначаючи його місце в картині єдиного літературного розвитку,
автор ретельно розбирає історію «російського Гомера», найдетальнішим чином досліджує «потяг
журавлиний» гомерівських перекладачів.
У цьому довгому списку однією з найколоритніших фігур був Кирияк Кондратович , «російський
прозаїк і поет, перекладач і белетрист XVIII сторіччя», як його характеризує Петро Пекарський.
Кондратович перекладав усе підряд – від Світонія до медичних праць, від «Готської і шведської
історії» Іоанна Магнуса до книг з ботаніки. Проте, незважаючи на подібне всеохоплення,
поважний автор змушений був визнати: «Академія книг моїх друкувати не хотіла, про які
оголосила, що вони зберігаються в бібліотеці, мов цеглини, і молі довірені без користі».
Така ж доля чекала і прозаїчний переклад (з латині) «Іліади» й «Одіссеї». Кондратович не
підозрював про існування в гомерівському тексті поєднання різних діалектів і, «піклуючись про
чистоту російської мови, всіляко намагався позбутися слідів свого українського походження»,
попутно позбавляючись і від героїчного характеру гомерівських поем.
Єгунов уперше публікує і докладно коментує деякі фрагменти цього перекладу: «небесний
величний Юпітер пішов на своє ліжко, де колись спав», «богині в тамтешньому будинку
проживання мають», «О, нещасливий Парід, червонолиций, бабин ошуканець... чи неодружений
загинув!».
М. П. Ніколєв (бути може, однофамілець, а швидше – родич Андрія Ніколєва), звертаючись в 1791
році до кн. Є. Р. Дашкової, писав: «А Кондратовичам тобою закрита в храм наук дорога». Утім, О. М. Єгунов не згадує про цю заяву і зауважує, що лише «курйозами не вичерпуються переклади
Кондратовича», необхідні для вивчення російської побутової мови XVIII століття.
На відміну від Ломоносова, Кондратович, перекладаючи гомерівські поеми, не наслідував яких-
небудь теоретичних поглядів, але він і не оминав гомерівські епітети, першим створивши
російською мовою двоскладні «гомерівські» прикметники...
Як би там не було, саме Кирияку Андрійовичу Кондратовичу належить честь бути першим
російським перекладачем (нехай і майже безвісним) повного тексту гомерівських поем, а тому
йому все-таки відкрилася «у храм наук дорога».
ОБІДАЛИ З КИРІЯКОМ, з «Щоденника генерального хорунжого Миколи Ханенка»
Січень, 1745 р.
…Прибылъ въ Питербурхъ архимандритъ братскій кіевскій Сильвестръ Кулябка.
Я обЂдалъ на петровскомъ острову у поддячого корчемной конторы Стефана Будаева изъ
Кіріякомъ Андріевичемъ Кондратовичомъ и въ банЂ у его-жъ мился, а ночовалъ на КарповкЂ у
сотника мглинского. Писалъ еще писма до Скоропадского о томъ, что пашпорты на проездъ
дЂтямъ въ чужіе краи дадутся изъ іностранной коллегіи, а до жены, обявляя ей поклонъ отъ
графинЂ Чернишевой. Отехала г. Розумовская, а при ней и бунчучный зъ женою въ мизу,
называемую Гостилецъ.
КОРИСНА... БЕЗДАРНІСТЬ, з статті Л. Бердникова «Графоман, сміху гідний»
Про об’єм всього створеного невтомним Киріяком Андрійовичем можна робити висновок хоч б з
того факту, що для переписування лише його етимологічного словника знадобилися два з
половиною роки щоденної роботи.
У вересні 1747 р. був направлений на апробацію складений Кондратовичем «Дикціонер руський з
латинським». Саме цей «дикціонер» викликав нищівний відгук М. В. Ломоносова, котрий
відзначив разом з огріхами перекладу «зловмисну кількість вельми нових і невживаних похідних
слів». Відомо, що Ломоносов і Сумароков були у той час «щоденними співбесідниками, і один від
одного здорові приймали поради». Можна говорити і про спільність їх поглядів на літературну
