кіно-театр можна говорити... Так, кіношка... І, відповідно, для значної частини серйозної публіки, вихованої на хорошій літературі, не на попсі, а на класичній музиці, похід до так званого
кінотеатру, відверто скажемо, огидний.
– У такому випадку вся ця історія, яку ви слідом за Дудінцевим нам сьогодні розповідаєте, –
історія про хороших, щирих людей, що дбають про «спільну справу», історія про кінцеве
торжество правди і справедливості, має сприйматися такою собі прекраснодушною казкою...
– Ну загалом, так. Напевно, люди, які пам'ятають той час, подивившись фільм, скажуть: «Так,
жахлива, звичайно, доля й випробування, що випали на долю Лопаткіна. Але хотів би я
подивитися на нього в наш час!»
***
НАЗАВЖДИ ПЕРЕЛЯКАНА ЛЮДИНА
, з книги В. Сойфера «Зустрічі з письменниками»
Автора повісті «Не хлібом єдиним» ...спочатку ...захвалили багато письменників – і, перш за все, В. Ф. Тендряков, а потім партійні літературознавці розгледіли в повісті крамолу, і на Дудінцева
вилився потік ідеологізованої лайки. Сам Хрущов відгукнувся про книгу негативно, сказавши, що
вона тенденційна, що автор злісно і упереджено «обмовив» працівників міністерств. З тієї хвилини
Дудінцева взялися лаяти.
...На той час ми вже з ним багато разів зустрічалися, часто подовгу розмовляли по телефону, тому
про почуте в Обнінську я вирішив розповісти йому досить докладно. ...Моя розповідь тривала,
напевно, хвилин десять чи п'ятнадцять. Дудінцев слухав і не перебивав, але, втім, не висловлював і
ніяких емоцій. Його прорвало, коли я переказав слова Жореса Медведєва, з яким Дудінцев був теж
знайомий, про те, як було б добре мати свою друкарню:
– Ви зараз виконуєте роль провокатора. Ви добре знаєте, що мій телефон прослуховують органи, і
все одно верзете цю антирадянщину! Як ви можете відкрито передавати засудження
соціалістичного реалізму! Це основа основ для радянських письменників. Ви що, чекаєте мого
схвалення цієї крамоли?
Я був шокований. Вранці зателефонував Тендрякову і попросив про термінову зустріч. Однак
розповідь моя ніякого негативного враження на Тендрякова не справила:
– Дудінцев не даремно все життя працював прокурором. Він намагається під сурдинку програти
свої мелодії, але хоче залишитися таким же слухняним і лише трохи сміливим. Не звертайте на
нього уваги. Він назавжди перелякана людина. Зі свого прокурорського минулого він виніс страх.
Адже він знає, як розправлялися з тими, хто був невгодний владі, ось все і боїться.
***
НЕ ПОСМІВ
, зі спогадів Н. Дудінцевої
У ті роки ми були ще дуже чистими піонерами... Він мені зізнавався в коханні, а я й сказала: «Ось
кого ти більше любиш – Сталіна чи...» І він не посмів мені відповісти на це запитання!
Як можна! Було таке.
А потім все змінилося...
***
ВУЗЛИКА ЗАВ’ЯЖЕМО
, бувальщина
На III з'їзді письменників «Не хлібом єдиним» оцінив Хрущов: «Я, коли читаю книгу, беру
шпильку: як починаєш засипати – уколешся і прокинешся. А цей роман я читав без шпильки!»
Помовчавши виразно, вагомо додав: «Так що, товариші, лежачого не б'ють».
Далі Микита Сергійович дістав з кишені величезний картатий носовичок, мабуть, заздалегідь, для
експромту, припасений і жестом, гідним Цицерона, …зав'язав на очах здивованого залу вузол і
зазначив: «Лежачого не б'ють, але вузлик на пам'ять зав'яжемо!»
Document Outline
0
3
