прикрашаючи їх витонченим різьбленням та інкрустацією. Може і сьогодні в якомусь будинку
зберігаються стільці, стіл чи буфет тоді ще молодого, а згодом іменитого майстра.
Проте своє захоплення – скрипку – Тимофій не кидав.
У місті і довколишніх станицях про нього говорили як про великого майстра. Особливо тепло
відгукувалися єйські музики.
Перебуваючи на військовій службі в Майкопі, Підгорний організував струнний оркестр, для якого
виготовив скрипки, альти, віолончелі і контрабас. Майстер-самоучка написав «Мазурку» для
струнного і духового оркестру, яка стала вельми популярною у місті, за що одержав від командира
бригади 1 рубель сріблом.
Пізніше в Катеринодарі він відкрив невелику власну майстерню, де створював дивовижні скрипки,
реставрував уживані. За десять років роботи Підгорний виготовив 88 скрипок, 31 віолончель, 30
балалайок. А за все довге життя – фантастичну кількість інструментів – понад тисячу (лише
скрипок – 350 скрипок), багато які з них відрізняються неповторними звуковими якостями.
Зокрема, на альтах його роботи грають і зараз.
СТВОРИВ НАЙКРАЩИЙ КВАРТЕТНИЙ АНСАМБЛЬ, з статті С. Морозової «Професор
металургії Д. К. Чернов – скрипкових справ майстер»
Призначити II конкурс з випробування струнних музичних інструментів російських майстрів.... У
зверненні до майбутніх членів журі пояснювалося: «Конкурс має на меті з’ясувати як питання про
серйозність робіт російських майстрів і значення їх для мистецтва, так і необхідність прийти
останнім на допомогу, оскільки в даний час про роботи російських майстрів існують думки
абсолютно протилежні».
Конкурс відбувся 10 лютого 1913 р. в Малому залі Петербурзької консерваторії. До складу журі
ввійшли викладачі консерваторії, відомі виконавці того часу: проф. Л. Ауер, Ю. Більдштейн, Г.
Варліх, В. Васильєв, І. Гіль, В. Завєтновський, О. Зілоті, Б. Міхаловський й ін. Єдиним членом
журі, професійно не пов’язаним з музикою, був професор металургії Д. Чернов.
У конкурсі взяли участь майстри струнних інструментів з різних областей Росії: Є. Вітачек
(Москва), В. Крос (Херсон), Л. Мар’яненко (Київ), Т. Підгорний (Москва), К. Седер (Санкт-
Петербург), М. Скибинський (Москва), В. Трейден (Санкт-Петербург), О. Чиркін (станція
Попівка).
Вже на попередній нараді членів журі з’ясувалося, що справу затіяли надзвичайно цікаву і дуже
складну. Виходило майже так, що конкурс мав вирішити питання: бути чи не бути російським
майстрам.
У перший же день попередніх випробувань для багатьох членів журі стало ясно, як сильно
помилялися скептики. За наслідками конкурсу вищу суму балів (від 40 до 50) одержали скрипки Є.
Вітачека – він був нагороджений золотою медаллю і зайняв два перші місця.
З квартетних ансамблів найкращим був визнаний квартет Т. Підгорного.
...Члени журі не помилилися в оцінці робіт молодих майстрів. Згодом Євгеній Францевич Вітачек і
Тимофій Пилипович Підгорний проявили себе як видатні музичні діячі, які створили і очолили
радянську школу скрипкових майстрів, а також внесли в якості експертів, реставраторів,
дослідників і педагогів вагомий внесок до історії російської музичної культури.
СОЮЗНИЙ ЕТАЛОН, з розвідки Д. Бабиченка «Струни для російських народних інструментів:
минуле і нинішнє»
Історія виготовлення струн в СРСР в повоєнний час нерозривно пов’язана із струнним цехом
художньо-виробничих майстерень Державного академічного Великого театру. Створений в 40-х
роках за участю відомого скрипкового майстра Т. Ф. Підгорного, цех спочатку спеціалізувався на
виробництві жильних струн для скрипок і альтів. На середину 50-х уже освоїли технологію
виробництва сталевих струн, які стали на багато десятиліть еталоном якості для більшості
професійних музикантів країни.
І хоча в цей час струни для домр і балалайок продовжували випускатися декількома струнними
цехами, а також окремими майстрами-надомниками, якість продукції майстерень ВТ вважалася
найкращою. Дивно, як ці струни, конструктивно нічим не примітні, виготовлені з середньої за
якістю сировини, завоювали до себе таку повагу в середовищі професіоналів...
АКТИВНИЙ УЧАСНИК, з історичної довідки Є. Волховської «Державна колекція унікальних
музичних інструментів»
На першому етапі формування колекції, який можна умовно обмежити 1919-1924 рр., в ній було
зібрано 111 інструментів, що й
