про чудесне розв’язання всіх сучасних проблем. Здається, з’явись в Росії власний Кришталевий
палац, і вона знайде все, чого їй не вистачає, – і прогрес, і промисловість, і освіту.
ГРАЦІОЗНА ДУРКА, з кореспонденції М. Корнакової «Дзінь-ля-ля»
Коли канкануюча героїня Лядової виспівувала, що вона «дух часу ногами зуміла виразити
цілком», тут було пояснення як галасливого глядацького успіху оперети, так і бурхливого
обурення в офіційній пресі. Оперета, котра демонструється не на «спеціальній» сцені, а в
імператорській драмі, не «спеціальними» оперетковими артистами, а трупою старого російського
театру, не з каскадною артисткою, а з «героїнею» на чолі, з «спеціального» жанру
перетворювалася на широкомовний рупор сучасних настроїв. Оперета в Олександринці лякала
критиків, примушуючи їх твердити про необхідність її видворення з імператорської сцени в
«спеціальні» театральні заклади («тоді все увійде до своїх берегів»).
Л. К. Панютин, який ховався в «Голосі» за псевдонімом Ніл Адмірарі, на відміну від більшості
його сучасників з газетної братії, пише, що «дух часу» відчув і висловив його частково в
категоріях мистецтва сцени: «Тепер інший час. Французьке слово «ingеnue» тепер у нас
перекладається словом «дурка», і його самі дівчата вже не знаходять утішним..., для «дурок» все
менше і менше залишається місця на бенкеті життя. Груба чоловіча стать вже абсолютно
перестала захоплюватися «дивними дівами» і «неземними створеннями».
Обмежся Лядова водевільними ролями, де «інженю» цілком відповідало її типажу, актриса грала і
грала б тих самих «дурок», а газети писали і писали б: проста, мила, граціозна...
БЛИЗЬКЕ ДО БОЖЕВІЛЛЯ ОБЛИЧЧЯ, стаття з енциклопедії М. Насєдкіна «Достоєвський»
Одна з головних причин, чому Достоєвський погодився з січня 1873 р. стати редактором
«Громадянина» – бажання відпочити від «художньої роботи». Проте вже в січні з’являється задум
цього оповідання («Бобок» (Записки однієї особи) – авт.). Поштовхом послужила замітка Л. К.
Панютина (Ніл Адмірарі ) в газеті «Голос», в якій «Щоденник письменника» порівнювався з
«Записками божевільного» М. В. Гоголя і грубо натякалось, що його автор, як і Поприщин, не при
своєму розумі, і, мовляв, це добре видно з портрету Достоєвського кисті В. Г. Перова, якраз
виставленому в Академії мистецтв: «Це портрет людини, стомленої тяжкою недугою».
Іван Іванович, герой-розповідач «Бобка» починає ніби з відповіді Панютину: «Я не ображаюся, я
людина боязка; проте ось мене і божевільним зробили. Списав з мене живописець портрет з
випадковості: «Все-таки ти, говорить, літератор». Я дався, він і виставив. Читаю: «Ступайте
дивитися на це хворобливе, близьке до божевілля обличчя».
У фіналі розповіді згадується, і портрет самого Достоєвського. Мабуть, Панютин «підказав»
письменникові орієнтацію «Записок однієї особи» на «Записки божевільного». Наприклад,
рубаний стиль Івана Івановича нагадує стиль щоденника гоголівського героя, зустрічаються і
смислові переклички – Поприщин: «Зізнаюся, з недавнього часу я починаю іноді чути і бачити
такі речі, яких ніхто ще не бачив і не чував»; Іван Іванович: «Зі мною щось дивне відбувається. ...Я
починаю бачити і чути якісь дивні речі».
Не виключено, що, працюючи над своїм оповіданням Достоєвський пам’ятав і про інший
фейлетон того ж Панютина, який з’явився в «Голосі» за 2,5 роки до того і був присвячений
ритуальним гулянням на Смоленському цвинтарі: у Панютина герой-фейлетоніст також засинає
серед надгробків і мовби вступає в розмову з мертвяком, який серед іншого характеризує своїх
сусідів-небіжчиків.
ГНИЄ ЗАЖИВО, з листа М. Лєскова О. Мілюкову від 12 (24) червня 1875 р.
Париж.
Шановний Олександре Петровичу!
Що це за розумні люди! Мартинов ярий єзуїт і сперечальник, а Гагарін – милий пан, від якого віє
ще атмосферою пушкінського гуртка. Чим це відрізняється від усієї російської сволоти, яка
утворила нинішні російські читальні в Парижі. О, якби Ви бачили – яка це сволота! Тургенєв їм,
проте, сприяє, але, мабуть, не без огиди – сам від них сторониться.
Ніл Адмірарі «вимагав попа». Я був у цього нещасливого в maison de sante (лікарні – авт.) тричі.
Краєвський йому нічого не дає і навіть на листи не відповідає. Ніл весь погнив, і сидіти біля нього
є вже подвиг самопожертви: жоден garde de malade (санітар –
