Курилко Михаил (fb2)




КУРИЛКО Михайло Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Театральний художник, архітектор.

З міщанської родини.

Народився 31 травня (12 червня) 1880 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 1 березня 1969 р. в с. Малахівці Московської області СРСР (нині – Люберецький район

Московської області РФ).

Закінчив Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв (1913), Петербурзький

археологічний інститут (1914).

Працював викладачем Петроградського 2-го політехнічного інституту (1915-1924), головним

художником московського Великого театру (1924-1928), консультантом будівництва

Новосибірського будинку науки і культури (1930-1934), керівником театрально-декораційної

майстерні Московського художнього інституту ім. Сурикова (1948-1960).

Лауреат Державної премії СРСР (1950).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1955).

Оформляв спектаклі в театрах міст Київ, Одеса, Москва, Ленінград, Саратов, Ташкент.

Найвизначніші доробки цього плану: декорації до балету «Червоний мак» у Великому театрі

(1927) і до першої опери на постреволюційних теренах «Травнева ніч» в Оперному театрі ім.

Станіславського (1928).

Використовуючи художньо-об’ємний принцип оформлення, K. у своїх роботах сполучав життєву

конкретність з умовними прийомами сцени, отримуючи масштабну видовищність

оперно-балетної вистави.

К. також належить ряд винаходів в сфері театральної техніки, сценічного освітлення, механізації

сцени. Так, разом з Т. Бардтом він одержав патент на принципово нову «панорамно-планетарну»

театральну систему ( 1930).

Наш земляк – автор проекту, покладеного в основу будівництва Новосибірського театру опери й

балету (1930-1933).

Перу К. належить книга «Нотатки про майстерність» (1960).

Його пам’яті присвячена книга С. і В. Баландіних «Що залишається у спадок?» (1990).

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, О. Вертинський, С. Міхалков, І. Андроніков, В. Левенталь, М. Чегодаєва, Р. Гліер, І. Рєпін, Т. Сельвінська, З. Шуляк, О. Грінберг, В. Мате, Т.

Бардт та ін.


***

ЧАС, УПЕРЕД

, з життєвого кредо М. Курилка

Час, уперед!

ЗНОВУ ШУКАТИ, з книги В. Носової «Балерини»

Великий театр оголосив конкурс на кращий балетний сценарій про сучасність. Але усі лібретто, прислані на адресу театру, виявилися непідходящими. І тут, як іноді буває в житті, допоміг

випадок. Коли члени репертуарної комісії, втомлені і жалюгідні, готові були вже розійтися, художник Курилко, який крутив у руках свіжий номер «Правди», звернув увагу на маленьку

замітку.

– Послухайте, здається, я знайшов те, що потрібно, – прочитав замітку вголос.

У ній говорилося, що в одному з китайських портів англійська влада незаконно затримала

радянський пароплав «Ленін», що привіз продукти голодуючому китайському народу. Капітан

радянського судна висловив протест.

– Тема відповідна! – відгукнулася негайно Гельцер.

...Курилкові довелося розробити декілька лібретто, перш ніж Катерина Василівна і Тихомиров

сказали – ось це підходить. Провідна партія призначалася для Гельцер, і, природно, Курилко і

Гліер враховували можливості балерини.

Пізніше Курилко у своїх спогадах про роботу над «Червоним маком» писав: «Коли Гельцер

говорила: «Цього я не відчуваю, цього в балеті виразити не можна; це не дійде»! – це означало, що

потрібно знову шукати і домагатися нової виразності».

ЯК НА СЦЕНІ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ ЗАЗВУЧАЛО БЕШКЕТНИЦЬКЕ «ЯБЛУЧКО», з

книги Л. Ломакіна «Театральні історії»

Непросто бути першими. Артистам самим доводилося придумувати сценічне поводження й вигляд

своїх героїв, шукати нову хореографію.

Працювали в репетиційному залі. Композитор грав музику, складену напередодні. Артисти

обговорювали, сперечалися. Раптом підхоплювалися, починали танцювати.

Курилко сидів тут же. Він добре знав мистецтво й звичаї Китаю і допомагав порадами.

Перший акт написано. Композитор Гліер грає танець матросів, яким закінчується дія. Музика

звучить яскраво, піднесено.

Проте чогось не вистачає.

– Добре б знайти тему..., – Курилко задумався. – А якщо...

Йому згадався двадцятий рік, теплушка, у якій він добирався з Одеси до Москви, вокзал, забитий

гучною безладною юрбою. Серед багряних від натуги мішечників, заплаканих жінок, голодних

дітей він побачив загін чорноморських матросів. Побронзовілі, широкоплечі, вони спокійно, з

упевненою неквапливістю прокладали собі шлях серед цього людського моря.

Так само спокійно й упевнено навели флотський лад у теплушці, утихомирили довбню-

мішечницю, котра репетувала, звільнили місце для жінки з хворою дитиною на руках.

Курилко запам’ятався один з них – молодий, з вигорілим на сонце чубом і цукрово-білими зубами, які блищали на мідному від засмаги обличчі. Розтягуючи