пишуть.
І він витяг з теки декілька газет і подав мені, посміхаючись.
– Ось подивіться, як здорово пишуть! Мені так ні за що не написати.
Я розкрив першу газету і прочитав заголовок: «Хуліганство письменника Арцибашева». Розгорнув
іншу, читаю: «Хуліганський вчинок Арцибашева», дивлюся в третю: «Письменник-хуліган».
– Що ж ви таке зробили, нещасний? – питаю.
– Прочитайте – дізнаєтеся, – і дуже весело на мене дивиться.
Прочитав одну статтю. Справді, дуже детально і з великим жаром було повідомлено читачеві, що
Арцибашев, перебуваючи з дружиною в Балаклаві, замовив в тамтешньому маленькому театрі...
два квитки в першому ряду, – в першому тому, що він погано чує, – але коли прийшов до початку
спектаклю, то касирка сказала, що всі квитки першого ряду, як і другого, і третього, і четвертого, вже продані нею, а є місця лише в п’ятому ряду.
Касирка ця сиділа за своїм столиком з квитками якраз над бухтою (морською – авт.). «І ось, –
писав хтось обурено, – письменник-хуліган хапає столик за ніжку і кидає його в бухту з усію
виручкою і з непроданими квитками. Потім, зовсім як саврас з купців, він питає: «Яка ціна?» А
коли приголомшена його вчинком касирка, плачучи, пролепотіла: «Півтораста рублів ...повний
збір», він сплачує півтораста рублів і йде».
– Ну що, скажіть? Яка реклама? – запитав мене Арцибашев.
– Чортзна-що! – не міг не сказати я.
– Розумієте, Сергію Миколайовичу, всього лише півтораста рублів, а скільки написали і в
скількох газетах! – абсолютно невдавано тріумфував Арцибашев. – Про жоден мій роман, навіть
про «Саніна» так дружно не писали!
НАМАГАВСЯ ЗВЕСТИ РАХУНКИ З ЖИТТЯМ, з статті Є. Агафонова «Спогади про М. П.
Арцибашева»
Було це приблизно в 1897-98 роках, коли я вперше почув про Михайла Петровича. Учнем Школи
малювання я гостював в Охтирці, у свого брата, який тільки що оженився на тутешній поміщиці;
був галасливий веселий обід, на якому був і тутешній справник; під час обіду його викликав
городовий; справник вибачився, пославшись на якусь важливу подію в місті, і обіцяв приїхати, як
тільки звільниться.
Що могло трапитися в такому тихому, спокійному місті? Ми з нетерпінням чекали на повернення
справника; нарешті, години через дві-три він повернувся. Виявилось, замах на самогубство;
стрілялася молода людина Арцибашев; за тими небагатьма словами справника, що залишилися у
мене в пам’яті, замах стався на ґрунті важкої сімейної драми, становище того, хто стрілявся,
тяжке, майже безнадійне, в рану увійшла і білизна, побоюються зараження крові.
Проте він вижив...
Тією ж осені почалися заняття в Школі малювання; приблизно в жовтні-листопаді у нас з’явився
новий учень, зовнішності оригінальної – довге чорне волосся, чорна борода, мертвотно-зелений
колір обличчя, худий і сутулий, в чорній російській косоворотці; ходячий мертвяк – Арцибашева
врятували насилу. З тих пір він все життя хворів, часто його посилали на південь, а його завжди
тягнуло в Доброславівку – милу, але сиру і малярійну.
ЖАХЛИВА РОЗУМОВА ОТРУТА, з «Щоденників» Л. Толстого
4 лютого 1909 р. Ясна Поляна.
Читав Арцибашева. Талановитий, але та ж неґречна літературна неохайність, особливо при опису
природи.
29 вересня 1910 р. Ясна Поляна.
Яка жахлива розумова отрута сучасна література, особливо для молодих людей з народу.
…Головна особливість і шкода цього базікання в тому, що все воно складається з натяків,
найрізноманітніших цитат, найновіших і найдревніших письменників. Цитують слова з Платона,
Гегеля, Дарвіна, про які ті, що пишуть, не мають щонайменшого розуміння, і поруч слівця якогось
Андрєєва, Арцибашева та інших, про яких не варто мати ніякого уявлення.
ПАНУВАВ НИЗЬКОПРОБНИЙ АРЦИБАШЕВ, зі спогадів В. Катаєва «Трава забуття»
Критика… писала про Буніна рідко, мало, оскільки його твори не давали матеріалу для
«проблемних» статей чи приводу для літературного скандальчика. З цієї ж причини ім’я його не
згадувалося на афішах публічних лекцій і диспутів, де панував низькопробний Арцибашев зі
своїми статевими проблемами.
