, з життєвого кредо М. Арцибашева
Ідеали дуже хороші, але й мильні бульки дуже файні.
ЧИ НЕ ДАРМА ВБИВ, з оповідання М. Арцибашева «Про ревнощі»
– ...Дивна річ: обдурена дружина – завжди об’єкт співчуття; зрада чоловіка не ганьба для неї, а
нещастя; ми шкодуємо її, втішаємо, усі друзі докладають зусиль, аби повернути заблудлого до
подружнього лона. Обдурений же чоловік – рогоносець, смішна і дурна істота, об’єкт для гострот
і карикатур, ледве не ідіот... До нього немає співчуття, немає жалю......
– ...Так ось, – продовжував він, – щодо цієї жіночої неправди пригадався мені випадок,
розказаний однією людиною, грузинським князем з інтелігентних...
Він вбив свою дружину з ревнощів, заставши її майже на місці злочину...
Чи бачите, цього князя, судом, між іншим, виправданого, тому що вбив з ревнощів обґрунтованих,
зводило з розуму вже не те, що дружина зрадила, і не те, що вбив... Час усе стирає. …Але
залишилася страшна, нерозв’язна загадка: чи зрадила?.. Чи не дарма вбив?.. Чи не вбив, замість
зрадниці, чисту, люблячу, ні в чому невинну?.. Чи не вбив замість своєї ганьби своє щастя? Ось
що його мучило і змусило зістаритися в тридцять шість років...
Сталося це так. За його дружиною, яку він страшенно любив, заглядався якийсь офіцер.
Вона кокетувала... Це теж підла жіноча риса: якщо чоловік задивляється, …жінка кокетує,
дражнить уяву, розпалює чуттєвість того навіть тоді, коли це зовсім не потрібно. Їй просто
подобається, що її «хочуть».
…Потім вони переїхали в рідне місто. І ось тут чоловік випадково знайшов у неї лист від того
офіцера, з найпалкішим освідченням в коханні і на «ти». Його ніби громом вразило. Але з
невинним обличчям вона відповіла, що зовсім не винна в тому, що цей дурень в неї закохався, що
він їй зовсім не потрібен, а лист на «ти» просто для більшої переконливості, заради, начебто,
поетичного пафосу...
І князь повірив...
Потім, через певний час, прийшла телеграма від офіцера. Знову на «ти» і з підписом «Твій»...
І знову обійми, поцілунки, жагучі запевнення в кохані. «Невже ти думаєш, що я можу тобі зрадити
з таким ідіотом?
…Жили вони в готелі. Повернувши якось він додому і відчинивши двері (швидко, нечутно
відчинивши, тому що вже був ревнивцем, стежив, користався кожним, навіть безглуздим
випадком, аби перевірити), князь побачив дружину в спідниці і сорочці, що сповзла з плечей, в
обіймах офіцера, який покривав поцілунками її обличчя, голі плечі, груди...
Коли офіцер вилетів з кімнати, князь вперше у житті побив дружину.
І, як потопаючий чіпляючись за соломину, став молити її сказати правду. …Вона спочатку
заперечувала, а потім сказала: «Якщо тобі цього хочеться, то – так...».
– Ну, так, так... зрадила, глузувала з тебе, і не з ним одним... У мене було багато коханців, і всі це
знали... Один ти, ідіот, нічого не бачив... Я тебе зневажаю, ненавиджу, ти мені набрид... Залиш
мене....
Це було вже занадто для змученого серця. І вірячи, і не вірячи, заплутавшись в хаотичному
кошмарі, в гніві, в несамовитості, він її задушив, сам не пам’ятаючи коли і як... Опам’ятався лише
тоді, коли …лежав перед ним знівечений, оголений, страшний і жалюгідний труп. Проте правди
так і не довідався.
І ось сидів переді мною нещасний , несамовитий, з нелюдською мукою в очах, і запитує: «Ви
письменник, психолог, скажіть: чи зрадила вона? Скажіть!».
Я нічого не можу йому сказати...
Не знаю...
ПИСЬМЕННИК-ХУЛІГАН, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»
Йому (Арцибашеву – авт.) часто пропонували написати п’єсу, але він, за його ж словами, ніяк не
міг примусити своїх дійових осіб вийти з-за столу, за яким вони сиділи, пили й говорили.
«Говорять, чорт їх знає що, а з місця ні за що не можуть зійти». Нарешті, за допомогою актриси
Княжевич він написав п’єсу «Ревнощі», яка мали великий успіх. Ця п’єса дала йому в один сезон
декілька десятків тисяч. Він кинув свою співмешканку ...і разом з Княжевич покотив за кордон.
Пізніше я чув, що всі свої десятки тисяч він програв в один тиждень у рулетку, в Монако,
виправдавши цим прислів’я: що легко наживається, то ще легше проживається.
...Арцибашев ...жив тоді в Ялті, як туберкульозний хворий (у нього був туберкульоз нирок), а я
приїжджав до Ялти, аби купити деякі книги в тамтешньому книжковому магазині... Заглянув і до
Арцибашева.
– Що пишете? – питаю.
– Навіщо ж мені писати тепер? –
