Шкода, що не вгадали його. А хто знає? Можливо, й на краще.
Ось що гідно зауваження: будучи лінивцем, Гоголь в той же час був найгречнішим хлопцем і
поводився завжди благородно. Хоча взагалі прийнято в школах: ставлячи учневі погану кулю за
навчання, разом з тим зменшувати кулі й з поведінки. Проте Гоголь був в цьому випадку
виключенням: одиниця або навіть нуль за навчання і п’ятірка за поведінку!
ПРЕГАРНИЙ РОМАН, зі спогадів В. Кюхельбекера
Прегарний роман (романі І. Кульжинського «Федько Мотовильський» – авт.). Я з ним відпочив
від модних жахів і паскудства.
ПІДТРИМАВ ГРЕБІНКУ, з статті В. Сиротенка (Вербицького) «Чародій «чорних очей»
Саме тут Женя (Гребінка Є. – авт.) вперше взнав Пушкіна, Дельвіга, Жуковського.
З Андрущенком дружив і часто у нього бував молодий викладач латини Іван Григорович
Кульжинський. Він звернув увагу на допитливого хлопчика, став його другом-наставником.
Слухав його розповіді про життя на хуторі, про пісні няні, про подвиги козаків, повідані матір’ю і
Кучерявим.
Хлопчик все це переказував так захоплююче, що Іван Григорович порадив йому записати все це
на папері.
«НАЇЖДЖАВ» НА ШЕВЧЕНКА І КУЛІША, з нарису В. Козирського і В. Шендеровського
«Духовний подвиг Пилипа Морачевського»
Студента-математика Пилипа Морачевського залучив до написання віршів його родич Іван
Кульжинський – літературознавець і етнограф, який написав працю «Малоруське село». Це він, Іван Кульжинський, передав декілька поетичних творів Морачевського професорові Івану
Срезневському (перекладачеві Горація й Овідія), який і надрукував їх в журналі «Український
альманах».
Після закінчення університету Пилип Морачевський працює вчителем математики в училищі
повіту в Сумах. На нього має великий вплив професор Кульжинський. Він змушує Морачевського
після двох років роботи вчителем математики скласти екзаменаційному комітетові Харківського
університету іспит з російській словесності й одержати звання вчителя-словесника.
Після цього вони удвох їдуть до Луцька і працюють до 1835 року в місцевій гімназії: Кульжинський – директором, Морачевський – вчителем.
Коли ж російський уряд оголосив цей край «споконвічно російським», їх шляхи розійшлися
назавжди: Морачевський все більше тяжітиме до українства, Кульжинський же, почавши з
боротьби з польською культурою, закінчить сповненими ненависті й зневаги публічними
виступами проти української мови і літератури.
Ось типовий приклад цього відступництва. Тоді побачили світ «Граматика» Пантелеймона Куліша
і «Буквар» Тараса Шевченка. І Кульжинський видає на-гора вбивчу рецензію: «Всяку зіпсованість, отже зіпсованість мови, потрібно виправляти, а не зводити на фантастичний ступінь нормальності
й самостійності», – пише він, – «тому потрібно прагнути, аби люди, котрі розмовляють
малоросійською, звикли говорити чистою російською, про що всі добромисні малоросіяни давно
вже роблять в своїх сімействах і училищах й про що сильно клопочуть малоросіяни, які живуть
навіть в Галичині, а вигадник потворної «Граматики» завершує своє слово «до письменних
благанням, аби всі малоросіяни говорили малоросійською, тобто щоб не виправляли своєї
зіпсованої полонізмами мови, і ниділи б в її зіпсованості».
А оцінюючи «Буквар» Шевченка, він пише: «Тенденція цього «Букваря» така ж, що й
«Граматики» Куліша, якась «воля людська», і звільнення з якоїсь неволі, про яку це свободу Ви
клопочете, панове «Букваристи».
ГОЛОСІВ НА ЗАХИСТ МАЙЖЕ НЕ БУЛО ЧУТИ, з дослідження І. Дзюби і М. Жулинського
«На вічному шляху до Шевченка»
Українська літературно-мистецька еліта Санкт-Петербурга і Москви без особливих вагань
прийняла ідеологічні «правила гри», засновані на великодержавницькій концепції «офіційної
народності», а до будь-яких спроб «своїх», тобто вихідців із України, писати українською
ставилася упереджено. Письменники українського походження В. Капніст, О. Сомов (псевдонім
Порфирій Байський), О. Перовський (псевдонім Антоній Погорєльський), І. Кульжинський
опрацьовували українські теми, проте вважали, що писати про Україну слід лише російською
мовою. В імперських
