Заруцкий Афанасий (fb2)





ЗАРУЦЬКИЙ Панас Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, священик.

З родини священика.

Народився в середині XVII ст. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер бл. 1720 р. Точна дата і місце – не відомі.

Навчався в Києво-Могилянській колегії.

Був священиком в Ніжині (1688-1694), протопопом Новгород-Сіверським (з 1694 до смерті).

Як літератор дебютував книгою «На похвалу великих государів» (1688).

Потім настала черга 800-сторінкового «Хліба ангельського» (1717), «Надгробка сумножурливого

царівни Наталії Олексіївни», «Тезисів Афанасія Заруцького».

Перу нашого земляка також належать праці «Уявний рай» (1688), «Тлумачення на Євангеліє

Івана» (1717),

З. отримав від московського царя грамоту «за труды ево в составлении печатной конклюзии на

прославление имени нашего царского величества» (1718).

Є в біографії нашого земляка й ще одна сторінка, котра його не прикрашає: саме він виступав з

проповіддю, коли виголошувалась анафема І. Мазепі (1708).*

Серед друзів та близьких знайомих З. – Л. Баранович, І. Скоропадський, В. Голицин, І. Мазепа,

сім’я Полуботків, С. Яворський та ін.

*Українська православна церква (КП) зняла анафему 23 серпня 1992 р.


***

ЖИТИ ПРАВЕДНО

, з релігійного кредо П. Заруцького

Праведний і досконалий спосіб життя спирається за Божі заповіді.

ПРИБУТКОВЕ МІСЦЕ, з статті С. Ніколаєва «Заруцький Панас Олексійович»

Заруцький просив І. Мазепу сприяти в виданні його першого творчого доробку, про що останній

писав кн. В. В. Голіцину. Мабуть, це була історико-літературна компіляція, оскільки Мазепа

просив Голіцина дозволити З. віднайти довідки в літописах, які зберігаються в Москві.

Приїхавши туди, З. відверто запропонував Голіцину свої літературні послуги, бажаючи

потрудитися «в зображенні книжному до прославляння престолу їх царської величності». Проте

незабаром князя заслали, і твір З., у якому, очевидно, йшла мова і про нього, став явно

недоречним. Можливо, з цієї причини він і не зберігся.

12 листопада 1708 р. під час проголошення анафеми Мазепі З. говорив проповідь у присутності

Петра I. Проповідь сподобалася цареві, і священику була видана грамота на с. Білокопитове, що

належало раніше його батькові.

18 лютого 1718 р. гетьман І. Скоропадський подарував З. село, а 21 березня 1718 р. він одержав від

царя даровану грамоту «за праці його в складанні друкованої конклюзії на прославляння імені

нашої царської величності».

БАЖАВ ОСПІВУВАТИ ВЕЛИЧ МОСКОВСЬКОГО ЦАРЯ, з праці М. Костомарова «Приїзд

Мазепи з старшинами до столиці»

14 вересня думний дяк запропонував гетьманові і старшинам, чи не вважають вони за потрібне

запропонувати які-небудь зміни до статей договору, укладеного на Коломацькій раді. Зазначалося,

що питання про оренду на цій раді залишилося не вирішеним, отож тепер виникала змога

вирішити голосом усього народу, за аналізом відповідей на питання, розіслані в полки.

Гетьман знаходив необхідним зробити новий перепис усіх козаків, аби відокремити дійсних

козаків від мужиків-самозванців, які безупинно втиралися в козаки. А далі потрібно буде строго

спостерігати, щоб мужики ні за яких обставин самовільно не вписувалися в козацтво.

Старшини намагалися не допускати в козаки посполитих, аби тримати останніх у себе в підданстві

з їх землями. Зі старшинами заодно того ж домагалися всі військові товариші, які володіли

маєтностями.

Мазепа, як поляк за вихованням, потурав цьому «панському» напрямку; але йому хотілося, щоб

«пани», тобто власники маєтностей, залежали від нього, і тому звернув увагу уряду на те, що деякі

малоросіяни їздили до Москви і там виклопотували собі маєтності в Малоросії. Звідси, як

виражався гетьман, і виникали «труднощі і ненадійне докучання». Той, хто недавно одержав

грамоту в Москві, домагався відводу йому земель… у відповідності до жалуваної грамоти. А тут

з’являвся хтось інший і докучав гетьману, вказуючи, що в нього є більш давнє право на володіння

– відповідно до гетьманського універсалу.

На це гетьману відповідали, що не будуть видавати жалуваних грамот на маєтності без попередніх

гетьманських універсалів.

У цей приїзд гетьмана до Москви видано була безліч жалуваних грамот на маєтності, і саме тоді,

можна підкреслити, було закладено фундамент приватного землеволодіння в Малоросії, що, в

свою чергу, започаткувало майбутнє малоросійське дворянство.

Крім загальної жалуваної грамоти всьому малоросійському народові на земельні володіння, які в

кожного були, самому гетьманові Мазепі вручили грамоти на села Остроч і Ядлівка в

Баришівському повіті Переяславського полку, які гетьман тоді ж пожертвував богодільні при

Києво-Печерському монастирі; на село Кочюрівку в Глухівському