Кроковський, архиєпископ Іоан Максимович і єпископ Захарія Корнилович.
Нема найменшого сумніву, що навіть ці листи українського єпископату були звичайнісіньким
диктатом царської канцелярії. Ця анатема (поширена також на всіх, хто пішов за Мазепою) була
внесена в «чин православія» й «мало не до кінця XIX ст. ім’я гетьмана Мазепи згадувалося
щорічно під час відправи «чина анафематствованія» (або «чина православія») в першу неділю
Великого Посту» (Біднов). Годі й казати, що за межами Російської імперії жадна православна
церква ніколи не визнавала цієї «анатеми», що, проте, незважаючи на всю її церковну
неправосильність, не могла не справити свого враження на українську людність того часу.
ЕПОХА УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО, з статті К. Борисенко «Усе, що ми знаємо про гетьмана»
Ця постать була звеличена європейською романтичною літературою, адже майже бездоганно
відповідала її ідеалу – невтомного шукача пригод, бунтівника, що зневажив титули й маєтки,
ризикнув заради втілення найбільшої мрії і – втратив усе. Для російської імперської політики його
образ правив ледь не за взірцевого зрадника. А для українців... Отут, здається, найскладніше, бо
для українців попри сильні емоції (поклоніння, щире обожнювання чи люту ненависть) він
лишався чи не найбільшою загадкою. То ким же він був – Іван Мазепа, гетьман України?
Книжка Ростислава Радишевського та Володимира Свербигуза «Гетьман Іван Мазепа в
сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко» (К.: Просвіта, 2006) робить спробу чи не
вперше в такому поважному форматі осмислити цю непересічну особистість і саму епоху – адже
час правління Мазепи співвідноситься із золотою добою українського бароко.
...Звісно, чимало уваги приділено гетьманському піклуванню про науки та мистецтво. Розбудова
Києво-Могилянської академії, постання колегіуму в Чернігові, спрямовування найздібніших
студентів «по науку на Захід», сприяння розвиткові архітектури та книговидання – це далеко не
повний перелік його діянь.
Варто ще згадати опікування молодими талановитими авторами, серед яких були і Дмитро
Туптало, і Стефан Яворський, і Антоній Радивиловський, й Іван Орновський, і навіть Опанас
Заруцький, який перегодом першим виголосить йому анатему...
Так, гетьман Іван Мазепа був людиною епохи бароко, котра прагнула в усьому досягнути ідеалу.
Його діяльність справді вражає своєю масштабністю й далекосяжністю планів. Котрісь його
діяння нині можна схвалювати, а котрісь – і ні, але незаперечним залишається той факт, що так
само, як, скажімо, англійці пишаються вікторіанською епохою, українці мають повне право
пишатися мазепинською добою бароко.
