Однак праця на ниві українознавства з кожним роком ускладнювалась більшовицькими
настановами про партійно-класовий підхід і марксистське трактування української історії та
культури. З 2-ої половини 20-х років дедалі ширших масштабів набувала боротьба з «українським
буржуазним націоналізмом», яка розглядалась як головне завдання всіх науково-дослідних
установ і кафедр. ...Гра в «українізацію» остаточно завершилась директивою ЦК ВКП(б) та
Раднаркому СРСР від 15 грудня 1932 р. про припинення українізації.
РОЗСТРІЛЮВАЛИ ЗА ВИШИВАНКУ, з статті В. Цупа «Стежинами галицьких аргонавтів»
Замучене червоногвардійськими окупантами національне відродження, дало нові паростки за часів
українізації 20-х років – що коштувало титанічної праці по підйому патріотичної свідомості Д.
Яворницькому, Л. Біднову, В. Пархоменку, Ю. Шуліці, П. Єфремову, М. Злотникову, М.
Бречкевичу, І. Степаніву. Проте вже 1929 року в лещатах більшовицького терору місто
(Дніпропетровськ – авт.) буквально захлиналося в крові.
У зв’язку з процесом СЗУ (Союзу звільнення України) було знищене все, що мало хоч би
опосередковане відношення до українства. Людей розстрілювали за вишиванку, за українську
(«націоналістичну») мову.
НАСТАВНИК ТИХ, ХТО ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з розвідки Л. Гурай «Голоси, що зазвучали знову»
У російській славістиці до 1917 р. є імена вчених, які займалися історією зниклих в середні віки
етнічних груп гілок західного слов’янства: полабського і балтійського. Серед них – Митрофан
Бречкевич, наукова діяльність якого через непорозуміння була віддана забуттю.
Поки що залишається таємницею, яким чином в рідкісному фонді нашої бібліотеки опинилися
книги з особистої бібліотеки вченого. Це книги, подаровані М. Бречкевичу колегами, учнями.
Наприклад, відомий славіст К. Грот на своїй монографії «З історії Угрії і слов’янства в ХII
столітті» залишив дарчий напис: «Високошановному слов’янському історикові М. Бречкевичу від
автора». Коротка, але виразна оцінка!
Зате автор книги «Східна хронологія» М. Каганов, очевидно, колега М. Бречкевича по
Казанському університету, склав ціле послання латиною: «Директорові інституту Етнографії і
Археології М. Бречкевичу. Смиренний грішник Микола Каганов, якого береже всемогутнім Бог,
щиро робить присвячення: Радій, наділений розумом і красномовством, в знанні історії
неперевершений! Радій, мудрий оратор, повалювач і наставник всіх тих, хто помиляються».
Завдяки цим рядкам ми можемо скласти портрет ученого і людини: дотепного, такого, що уміє
цінувати жарт, чесного, доброго, блискучого полеміста й оратора.
Кожен автограф рідкісного фонду може розповісти багато цікавого. Не всі з них «заговорили»,
багато з них чекають розгадки.
