відділення в гірському департаменті. Я надаю йому виданий з військових поселень атестат.
– Езопе Езоповичу (так він звертався до осіб, коротко йому знайомих)! Тебе ж не можна прийняти
ні в яку службу!
– Ви жартуєте, Іване Опанасовичу: хіба в атестаті написано, що я замішаний в грудневих подіях?
– Гірше, Езопу Езоповичу, гірше – ти служив в Аракчеєва в поселеннях, а Канкрін, його творіння, нізащо не прийме тебе в нашу службу!
– Змилуйтеся, Іване Опанасовичу, хіба я кабальний Аракчеєва?
– Ось і вгадав! Тепер піди в сенат і запитай там указ такого-то року... Указ говорить, що
службовець з поселень може вийти у відставку лише через хворобу, а якщо видужає і побажає
вступити на службу, то винятково в поселеннях!
Тепер я нарешті зрозумів, що Аракчеєв і Клейнміхель добре знали, що я змушений буду просити в
них, як милості, залишити мене на службі в поселеннях. Ні, краще піду в десятники до якого-
небудь підрядчика, а до такого не принижусь!
Однак треба було на щось зважуватися. Нічого не придумавши, я написав в Новгород Я. П.
Красовському, що «в атестаті, яким мене удостоїв шановний генерал (Ейлер), сказано, що я
служив у військових поселеннях і через це мене не приймають ні в яку іншу службу. Заради бога, зніміть з мене цю ганебну пляму!».
У висланому свідоцтві було зазначено, що я перебував у військових поселеннях тільки для іспиту
моїх здібностей і, за власним бажанням, пішов. Мене знову прийняли в гірську службу.
