Європи для підвищення кваліфікації і здобуття звання доктора медицини. До Лейденського
університету (Голландія) були відряджені українці І. Тимківський – син доктора Й. Тимківського з
Миргородського полку; Ф. Тихорський – син козака Переяславського полку, вихованець Київської
академії, який потім більше 20 років викладав у шпитальних школах Петербурга і з 1776 р.
очолював генеральний суходільний шпиталь; К. Ягельський, М. Крутень, О. Сидорович та ін.
Поїхали на власні кошти і здобули докторську ступінь у Лейденському університеті українці Г.
Соболевський, Д. Самойлович, С. Леонтович та інші.
Павло Шумлянський також отримав докторський диплом у Страсбурзькому університеті. Він
обіймав професорську кафедру у Кронштадтському медико-хірургічному училищі, потім у
Московському, а коли 1806 року відкрився медичний факультет у Харківському університеті, був
призначений його деканом і професором медицини.
Одним з перших професорів хірургії, які починали читати лекції українською мовою, був декан
медичного факультету Харківського університету Павло Шумлянський.
БАЖАЮЧИХ ВИВЧАТИ МЕДИЦИНУ НЕ ЗНАЙШЛОСЯ, з хроніки «Як це було» на
інтернет-сайті Харківського університету
2005 рік – рік святкування 200-річчя від дня врочистого відкриття Імператорського Харківського
університету. Саме після 17 січня 1805 року (за ст. ст.), за свідченням Д. І. Багалія, по закінченні
дводенних урочистостей, пов’язаних із цією знаменною подією, участь в якій прийняло, можна
сказати, все населення Харкова, «почалися вибори посадових осіб на загальних зборах професорів
– і університет приступив до своєї просвітньої діяльності».
Навчання студентів розпочав штат викладачів з 25 іноземців і 17 російських підданих. На жаль,
серед іноземних викладачів було багато тих, хто дивився на службу в університеті лише як на
джерело доходу. Не знаючи російської мови, вони й не прагнули вивчити його, викладали в
основному на латині, користуючись конспектами часом багаторічної давнини. Слабкі в питаннях
своєї спеціальності, маючи незначний досвід педагогічної роботи, вони не приносили очікуваної
користі вузу.
Навчання в 1805 р. починало всього 57 студентів. З них 33 – казеннокоштних – в основному кращі
вихованці Харківського колегіуму й Білгородської семінарії. Виявили бажання вступити в
університет ще 41 чоловік, однак з них після здачі іспитів лише 24 з них були визнані достатньо
підготовленими для навчання й стали студентами.
За статутом в університеті було чотири відділення (згодом факультети), серед яких значиться й
відділення лікарських наук. Спочатку бажаючих вступити на медичне відділення не знайшлося. У
зв’язку з цим у деяких історичних документах і сучасних висловленнях звучить твердження, що
цього факультету до 1811 р. не існувало. Це невірно.
Дійсно, через відсутність студентів регулярні заняття на медичному факультеті почалися лише в
1810/1811 навчальному році. Проте був штат викладачів для шести спеціальних кафедр, яким
«рада часто доручали спеціальні заняття». Вони читали лекції вихованцям Харківського
колегіуму, котрим було дозволено відвідувати з цією метою університет, працювали над
створенням анатомічного театру, навчальних посібників, їздили в інспекторські поїздки по
навчальному окрузі й т.п. І трудилися вони, очевидно, непогано, якщо вже в перші роки існування
університету деяким з них доручали виступи з актовими промовами на щорічних університетських
урочистостях. Наприклад, проф. П. М. Шумлянський, на той час декан медичного відділення, 30
серпня 1806 р. виголосив актову промову «Про фізичні способи життя».
КВАРТИРНИХ НАБАВОК МІНІСТР НЕ ДОЗВОЛИВ, з розвідки В. Лісового і Ж. Перцевої
«Початок медичного факультету Імператорського Харківського університету»
Кафедру хірургії в Харківському університеті зайняв професор Павло Михайлович
Шумлянський. За віком він був старшим всіх професорів лікарського відділення. За час служби
він неодноразово обирався деканом. Його здатності дуже придалися для організації роботи за
відсутності студентів.
...Відповідно до п.52 статуту професори університету повинні були виступати з ученими
повідомленнями на особливих щомісячних засіданнях ради. У цьому плані слід зазначити твір
проф. Шумлянського на тему: «Міркування про лікарську користь мінеральних
