І щодня в різні години до ящика припліталися портові «горобці» (посмітюхи) і ганчірники, рилися
й вивуджували все те, що в їх очах бодай чогось коштувало. Все ж інше залишалося на поживу
ненажерливим черв’якам, мухам, голодним портовим собакам, курям, кішкам і величезного
розміру щурам.
ПОМРЕМО ЧЕСНИМИ, з листа Л. Коренмана К. Чуковському в листопаді 1903 р.
Відчуваю Колю, ...що маленька хмарка висить над твоєю головою. Ця хмарка брак ганебного
металу. Але плювати. Чи «багато нам з тобою треба?» – повторюю твої слова. Ми з тобою
«треновані» з дитинства. Не на шовках народилися, нас не водила до дитячого садка червонощока
няня в сарафані і кокошнику, не обідали десятьма блюдами.
Житимемо, страждатимемо, горітимемо, кохатимемо – кохати без кінця, плакати і горювати разом
з усіма і помремо чистими, чесними людьми...
ЗНАЛИ Й ЛЮБИЛИ, зі спогадів В. Львова-Рогачевського
Крихка людина з сіро-блакитними очима романтика. …Кармена чудово знала одеська вулиця.
Деякі номери газет з його фейлетонами про одеські каменоломні, про життя портових робітників, про людей, які опустилися на дно, читалися нарозхват...
Його всі знали в Одесі, знали й любили.
РАДИКАЛЬНИЙ ДЕМОКРАТ, з розвідки Б. Стеценка «Багатоколірний Кармен»
Перші нариси і замальовки Л. Кармена висвітлювали побут одеських портових «дикунів» –
люмпенпролетаріїв, безпритульних дітей, затурканих каменоломів тощо.
Пожвавлення революційного руху на початку 900-х рр. викликало в демократичних кругах
цікавість до соціальних «низів», і написані з великим знанням середовища і любов’ю до
«покидьків суспільства» нариси К. були дуже популярні свого часу. Оповідання першого періоду
його творчості написані під сильним впливом раннього Горького.
Після революції 1905 Л. Кармен співробітничає з петербурзькими «товстими» журналами; у цю
пору він значно розширює свою тематику, залишаючись проте на колишніх буржуазних
радикально-демократичних позиціях.
ПУТІВКА В ЖИТТЯ СИНОВІ, з кореспонденції Л. Токар «Декілька епізодів з життя літописця
епохи»
Епізод 1. Подарунок батька
Хто знає, як склалася б доля Романа Кармена, якби одного разу його батько Лазар Осипович, письменник і журналіст, не подарував синові чудасію початку XX століття – камеру «Брауні». На
жаль, батько незабаром помер, і Рома залишився єдиним годувальником сім’ї. Він продавав
газети, працював підручним в гаражі, конторником в московському ломбарді.
Юнакові ледве виповнилося 17, коли в журналі «Вогник» опублікували його перший професійний
знімок…
БУНІН ВІДМОВИВСЯ ПОДАТИ РУКУ, з нарису Г. Мисюк «Кармен з Одеси»
Він залишився героєм чужих мемуарів (своїх написати не встиг), залишився частиною свого часу, який став історичним минулим, і там, в минулому часі, залишилися його розповіді і їх персонажі.
Творчість Кармена персонажами переповнена. Він сповнений такої любові до людей, грубих і
смішних, замордованих і мрійно зніжених, що прагне перезнайомити читачів з рештою всього
людства. Пейзаж, складні взаємини, заплутані сюжети – це не для Кармена; він дає портрети,
описує осіб і дії, фігури і одяг (або лахміття), відчуття обов’язково сильних і визначених: горе –
так невідбутне, страждання – смертельне, кохання – всеосяжне. Є серед його героїв діти, зламані
каменоломнями або ті, які втратили слух при ремонті парових казанів («Глухарі»), є вишукані
дівчата, котрі володіють такою мрійливою силою, що впокорюють саму необоротну реальність
(«Біля озера»), є лукаві одеські прикажчики і господиня їх – потішна мадам Шприц («Життя
одеських прикажчиків»). Проте це невдячний шлях – намагатися перерахувати бодай загальну
тематику і типи персонажів.
…До 1904 року Кармен вже має величезну популярність як «одеський Горький», як заступник
«принижених і ображених».
..Кармен залишався в Одесі. Тут він пережив першу революцію і написав про «потьомкінські дні», тут зустрів Лютий 17-го і написав оповідання «Сину мій», в якому заповідав синові вийти разом
на вулицю і стати «в ряди робочих і солдатів, аби не віддати здобуту з такими зусиллями у катів
свободу».
Кармен зустрів з тріумфуванням владу Рад, в 1918 році в Одесі виступає як більшовицький
пропагандист. Він страждав, коли колишні добрі знайомі, наприклад, Бунін, відмовлялися
подавати йому руку, однак стояв на своєму.
За денікінців йому довелося замість роботи в газеті продавати її на
