Среди святых и нестерпимых светов,
Чтоб дни и ночи в сладостном бреду
Твердить чеканные гекзаметры поэтов
И чувствовать биение сердец,
Которые не выдают печали,
И повторять: «О, брат мой, наконец!
Недаром наши предки пострадали!»
Н-да-с. Как сказать… Я напрягаю слух,
Но этих слов в веках не различаю,
А вот что из меня начнет расти лопух,
Я знаю.
ПРО БІЛОГО БИЧКА, з вірша А. Шполянського «Ми будемо каятися»
Мы будем каяться пятнадцать лет подряд
С остервенением. С упорным сладострастьем.
Мы разведем такой чернильный яд
И будем льстить с таким подобострастьем
Державному Хозяину Земли,
Как говорит крылатое реченье,
Что нас самих, распластанных в пыли,
Стошнит и даже вырвет в заключенье.
………………………………………
Мы будем ненавидеть Кременчуг
За то, что в нем не собиралось вече.
Нам станет чужд и неприятен юг
За южные неправильности речи.
………………………………………
Так протекут и так пройдут года:
Корявый зуб поддерживает пломба.
Наступит мир. И только иногда
Взорвется освежающая бомба.
…………………………………….
Потом… О, Господи, Ты только вездесущ
И волен надо всем преображеньем!
Но, чую, вновь от беловежских пущ
Пойдет начало с прежним продолженьем.
И вкруг оси опишет новый круг
История, бездарная, как бублик.
И вновь по линии Вапнярка – Кременчуг
Возникнет до семнадцати республик.
НЕ ЗАКОПУЙТЕ ЧУЖИЙ ТАЛАНТ В ЗЕМЛЮ, афоризми А. Шполянського
Борги треба робити в державному масштабі, інакше їх треба платити.
Верх невезіння: сидіти на голках і кашляти.
Для переоцінки цінностей потрібні одиниці, для відгвинчування пам’ятників потрібний натовп.
Для позитивної відповіді існує лише одне слово: «Так». Решта всіх слів придумана для негативних
відповідей.
Доки у вас є гак на стелі, не впадайте у відчай.
Достатньо і трьох пальм, аби відчути себе в оазисі, і одного дурня, аби відчути себе в пустелі.
Звичайно, друковане слово – велика сила. Проте нецензурне – значно сильніше.
Коли все кінчиться, тоді тільки все й почнеться.
Коли оптиміст потрапляє в безвихідь, він упевнений, що це лабіринт.
Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим.
Не виходьте з себе. Ви можете втратити адресу і не повернутися.
Не заривайте чужий талант в землю.
Ніщо не пожвавлює пейзаж так, як землетрус.
Ніщо так не заважає бачити, як точка зору.
Песиміст плаче в жилет, а оптиміст – в декольте.
Погода залежить від чоловіка, а клімат – від дружини.
Спочатку народ мовчить, потім стає під прапори, потім в чергу, потім знову під прапори і потім
знову мовчить.
Стрілянина є передавання думок на відстані.
Шлях до забуття лежить через тріумфальні ворота.
Якщо було б прийнято спочатку розкаюватися, а потім грішити, то й життя не складалося б із
зіпсованих задоволень.
Якщо у вас дійсно є план порятунку Росії, то залиште його в чернетці і нікому не показуйте!
ЗИЧИМО ВСІЛЯКОГО УСПІХУ, лист В. Ходасевича А. Шполянському від 31 жовтня 1928 р.
Милий Амінаде Петровичу,
велика подяка за квитки. Але ми одержали їх тільки зараз і, на жаль, не зможемо бути на вечорі, тому що мали необережність запросити редактора на вечерю. Ви розумієте, що такими речами не
жартують. А окрім жартів відмінити редактора вже пізно й незручно.
Зичимо усілякого успіху.
Привіти.
Ваш В. Ходасевич.
ПРЕВЕСЕЛИЙ НЕГІДНИК, з листа М. Горького М. Кольцову від 19 грудня 1932 р.
Мені здається, що набагато щиріше і вірніше відображає справжнє обличчя еміграції розвеселий
негідник Дон-Амінадо – Шполянський в серії віршів «Без заголовка». Негідник він – за посадою, а
за вдачею людина, неначе вельми недурна, гострозора і навіть здатна відчувати власне і чуже
негідництво, – непридатність для життя.
РЯТУЙ ВІД ГОЛОДНОЇ СМЕРТІ, з листа І. Буніна А. Шполянському
Амінаде Петровичу, дорогий, знову (sic!) треба рятувати старого від кігтів голодної й холодної
смерті – при нагоді організуй вечір.
ЙОГО ВІРШІ ВИРІЗАЛИ З ГАЗЕТ, зі спогадів Л. Зурова
У Парижі всі знали Дон-Амінадо. Без перебільшення можна сказати: в ті часи не було в еміграції
жодного поета, який був би
