Флоринский Кирилл (fb2)




ФЛОРИНСЬКИЙ Кирило


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Кирило (1756).

З родини священика.

Народився в 1729 р. (1727?) в м. Баришівці Переяславського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Київської області України).

Помер 27 вересня 1795 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований в

соборному храмі Золотоверхого монастиря.

Навчався в Київській духовній академії, Петербурзькій академії наук.

Був півчим при дворі імператриці (1754), вчителем Новгородської духовної семінарії (1756-1760),

батюшкою російської посольської церкви в Парижі (1760-1761), архімандритом Борисоглібського

Новоторжківського монастиря Тверської єпархії (1764-1768), єпископом Севським і Брянським,

вікарієм Московської єпархії (1768-1778).

Заснував семінарію в Троїцько-Сергіївському Посаді.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – Г. Добринін, Г. Кременецький, І. Болтін, Д. Волков, І.

Голенівський, П. Сумароков, І. Захаров та ін.


***

ЛІКИ ВІД ХВОРОБ ДУШІ

, з пастирського кредо

К. Флоринського

Лагідність – ліки від хвороб душі.

ДОКИ СПАТИМЕМО, ДОТИ Й СТРАЖДАТИМЕМО, з проповіді К. Флоринського

Мы отягчены всеми надругательствами, страждуще гонимы, гонимы и мучимы, мучимы и

вяжемы, вяжемы и уязвлены, отечества и правоверия лишаемы, дремлюще,

благовоннолиственного сего видехом древа. Древо сие человекоядцы, птицы Остерман и Миних

со своим стадищем начали было сеющи и терзати: обаче мы дремлюще не видехом, ниже

чувствовахом доколе же сие сольное семя нас непригласи спящих; доколе дремлюще? – доколе

страдати имате?

КИЇВСЬКІ ЧЕНЦІ ГРАЛИ ВИДНУ РОЛЬ, з розвідки «Дані про українців на єпархіальних

кафедрах Фінської Руси» на kominarod.ru

Перше місце посеред великоруських монастирів займав Троїцько-Сергієвий монастир, в р. 1744

перейменований в лавру; монастир цей (в 60 км від Москви) був заснований славним

подвижником XIV ст. преп. Сергієм Радонезьким ще в тих часах, коли з Київської митрополії не

виділилась Московська.

За свою трьохсотлітню до XVIII в. історію Троїцько-Сергієвий монастир особливо вславився в

Смутну добу московської історії, коли витримав в 1608-1610 рр. осаду польського війська і був

взагалі одним з головних осередків, звідкіля йшли заклики до боротьби зо смутою і наїздниками.

Тим більш вимовним є для нас факт, що в цьому, давньому і славному в історії Московщини,

монастирі українські ченці мали перевагу і таку видну ролю в керуванні життям впродовж

десятиліть. Архімандритами були українці: Гавриїл Бужинський, Амвросій Дубневич, Кирило

Флоринський, Арсеній Могилянський, Афанасій Вольховський, Лаврентій Хоцятовський.

ПРЕОСВЯЩЕНСТВО – ОСОБИСТІСТЬ КОНТРАСТНА, з інтернет-сайту Російської

православної церкви

Суперечливий і різко контрастний характер малюється перед нами при знайомстві з особистістю

преосвящ. Кирила. З одного боку, це людина вчена, яка має живий розум і видатну пам’ять. Він

користався повагою деяких високопоставлених осіб, заслужив ласку імператриці як проповідник.

Проте діяльність його як єпископа відзначена багатьма непорядними справами і вчинками.

Почавши діяльну боротьбу з різними марновірними і грубими звичаями, преосвященний

незабаром перейшов до таких самовладних заходів, котрі ніяким чином не могли бути

схваленими. У поводженні з підлеглими допускав брутальність навіть під час богослужінь,

дозволяючи собі кричати на священнослужителів.

За спогадами його келійника Добриніна, він, певно, страждав якоюсь нервовою хворобою. У

спокійному стані він був приємною, доброю людиною, але таким, як наголошує Добринін, Кирило

бував лише кілька годин на рік.

Самовладні дії преосвященного спричинили за собою велику кількість скарг. Після розслідування

його 26 квітня 1778 р. відправили на відпочинок у Києво-Золотоверхий монастир.


ХРИСТОС ТЕРПІВ І НАМ ВЕЛІВ, з есе Ю. Кагарлицького «Сакралізація як прийом»

В. М. Живов і Б. О. Успенський відзначають: «У наступні роки XVIII ст. найменування, яке нас

цікавить, зустрічається рідше, оскільки місце помазаників-імператорів достатньо довго займали

імператриці, іменувати яких «Христом» було трохи незручно». Проте риторична «зустріч»

реальної монархині з образом Христа неминуча. І те, як вона відбувається, дуже симптоматично.

Ми наведемо приклад із проповідницької практики 1740-х років.

У 1742 р. Кирило Флоринський вимовляє «Слово в тиждень Ваїй» на тему: «Рцыте дщере

Сионове, се царь твой грядет тебе кроток» (Мф. 21:5).

«Слово...» Кирила Флоринського дуже докладне. Спочатку обговорюється сам образ лагідності

Христової – як він виявлений у Писанні, продиктованому Духом Святим. Сам цей образ,

підкреслює оратор, досить проблематичний: «Сие достоинство Царь, высоко зело в человецех,