Парадокс: той самий Лев Троцький коли Україна була вже в основному впокорена, став одним з
головних ініціаторів процесів «коренізації» більшовизму на початку 1920-х років. Як уже
говорилося, він підтримав ідею українізації червоних військ на теренах УРСР, але тут втрутився
Сталін і зірвав виконання цих планів. Схоже, в уяві Троцького як фанатика ідеї світової революції
існувала якась ідеальна «червона Україна», під яку він хотів будь-якими засобами, не гребуючи
нічим, підігнати Україну реальну, а тоді вже цю «червону Україну» всіляко возвеличувати й
підносити.
Звідси й другий парадокс: з 1930-х років вигнанець з СРСР й організатор Четвертого
Інтернаціоналу заговорив про необхідність відновлення цілковито суверенної України – у вигляді
робітничо-селянської держави, яка має відокремитися від сталінської імперії.
...Як вважає професор Вадим Скуратівський, виступивши за незалежність України у другій
половині 1930-х років, «Троцький по суті був змушений визнати, умовно кажучи, помилковість,
якщо не злочинність, усіх своїх дій з початку 1918 року, орієнтованих на інкорпорацію України до
складу совєтської Росії».
...Загалом же Лев Троцький був геніальним організатором і блискучим публіцистом. Проте свій
хист він присвятив справі надзвичайно кривавій, а потім, коли стала зрозумілою
безперспективність старого курсу, його новий курс виявився хаотичним поєднанням несумісних
елементів. Здається, що чимало вітчизняних політиків у цьому сенсі є учнями Троцького. Тільки
без його талантів. На щастя...
ПОВЕРНУТИ З ВИГНАННЯ, з статті В. Боська «Юні літа Левка Бронштейна (Троцького)»
Та хоч як там було, настав нарешті час повернути Троцького із вигнання на рідну землю.
А навіщо, скажете? Нам ще троцькізму в Україні не вистачало! Не треба Троцького ідеалізувати!
Згоден, але й оцінювати сьогодні його особистість на рівні «Короткого курсу ВКП(б)» Сталіна
означає дивувати весь цивілізований світ. А він його сприймає зовсім не так, як ми.
Тож і не дивно, що музей Троцького у столиці Мексики – один з найвідвідуваніших у світі. Цілком
очевидно, коли б у нас з’явилося бажання спорудити на батьківщині Льва Давидовича музей його
імені та пам’ятник жертвам тоталітарного режиму, то світова спільнота не відмовилась би
допомогти і ми отримали б надзвичайно привабливий туристичний маршрут.
