страшенний переворот в моїй голові, в моїх поняттях, переконаннях. Вони підняли в моїй думці
цілий рій питань по виховання і освіту; навели мене на багато, абсолютно нових думок, які, без
цих статей, мабуть, ніколи б не прийшли мені в голову.
Я не знаю, що я зроблю, що зі мною буде, але я зважився присвятити себе з цього дня виключно
педагогічним питанням.
НЕОЦІНЕННІ СКАРБИ, з «Літопису Бібліотеки Російської Академії наук»
Я. І. Бередников, який не знав польської мови, доручив кандидатові Санкт-Петербурзького
університету А. В. Старчевському скласти каталог Несвізької бібліотеки князів Радзівіллов, що
багато років зберігалася в академічних коморах і нещодавно була передана до I відділення
Бібліотеки.
Про цінність зібрань польських книг Старчевський писав: «Переді мною була маса старовинних
книг, різної гідності і форматів, котрі подекуди вже погнили, проте це були дорогоцінні і рідкісні
представники старовинної польської літератури і науки». Там знаходилися «неоцінені скарби для
історії польського права і політичної історії Польщі XVI і XVII сторіч».
У ЩОДЕННОМУ ФОРМАТІ, з дослідження Г. Щербакової «Російська преса періоду
Вітчизняної війни 1812 року»
Ставши власником «Сина Батьківщини», Старчевський зумів застосувати на практиці знання,
отримані від Сенківського, в той же час не обмежуючи себе «застарілими» моральними
естетичними поглядами вчителя, а також скористався його зв’язками. Оголошення в першому
номері оновленого «Сина Батьківщини» сповіщало, що «контора журналу знаходиться в Санкт-
Петербурзі при книгарні Придворного книгопродавця О. Смірдіна», тобто, в центральній частині
Невського проспекту – престижному і багатолюдному місці.
Успіху сприяла і раціонально прорахована цінова політика: Старчевський знизив вартість
підписки більш ніж у 10 разів у порівнянні з однотипними виданнями: «передплатна ціна за рік 4
р. сріб. у Петербурзі, з доставкою в будинок – 5 р. сріблом».
Таким чином, редактор зробив видання доступним середнім прошаркам населення, серед яких
було багато грамотних людей, які цікавляться становищем справ у передреформній Росії.
Вихід теж був обраний надзвичайно вдало – неділя, день, вільний від служби, що гарантувало
увага різних прошарків аудиторії і перспективи обговорення прочитаного в сімейному та дружнім
колі, що повинно було підігрівати публічну цікавість.
Поряд з постійними рубриками з’явилися змінні. …Старчевський пішов на сміливий хід: не
маючи спецкорів і власкорів, він став передруковувати найгостріші й найважливіші новини з
інших газет: «Північної бджоли», «Санкт-Петербурзьких відомостей», «Російського інваліда».
…У 1862 р. Старчевський переводить газету на щоденний формат. У програмній статті,
опублікованій в «Російському інвалідові», він заявив, що темпи розвитку суспільства в зв’язку з
реформами такі, що щотижневі газети не встигають висвітлювати картину дійсності і мимоволі
поступаються щоденним. Крім того, він стверджував, що більшість щоденних газет дотримуються
старої інформаційної моделі, а тому не вся їхня увага «звернена на Росію, коли приводиться у рух
серйозне селянське питання».
Старчевський запропонував читачам нову модель: у будні дні газета носить інформаційний, а в
неділю – аналітичний та культосвітній характер. Також редактор вперше в історії періодичної
преси пообіцяв, що «вихід газети не припиниться й у святкові дні»..
…Підводячи підсумок своєї журналістської діяльності в період реформ, Старчевський писав, що
«Син Батьківщини» прагнув до повноти фактів, не забігав наперед, не мав претензій на роль
«провісника», намагався утримати баланс між подіями різного масштабу і, поряд з інформацією
про реформи, що йдуть у країні, розповідав про їхній вплив на побут людей. Орієнтацію на
масового читача Старчевський прагнув зберегти на всьому протязі свого редакторства, навіть
переставши бути видавцем «Сина Батьківщини».
Старчевський був одним з перших петербурзьких медіа-підприємців. Як учень Сенківського, він у
дечому повторив його долю. Довго і завзято збираючи капітал на власну справу, бурлакуючи по
убогих квартирках, він за п’ять років видання «Сина Батьківщини» став власником будинку в
центральній частині Петербурга, а місцезнаходження контори вказував так: «біля Поштамтського
мосту в
