– Товаришу Оршер, ми вам довіряли, а ви ходили на побачення з есерами й меншовиками!
Соромтеся!
Так до кінця й не зрозуміла, що таке будинок побачень!
Клопотання спочатку мало успіх: касаційна колегія Верховного Суду висилку відмінила. Але
потім втрутився голова суду – і відновив попередній вирок.
Втім, Оршер духом не впав – та й кар’єра його від скандалу нітрохи не постраждала. Чергова
книжка вийшла вже 1925 року. Він випустив і потім ще немало книг...
НА КОРИСТЬ ЄВРЕЇВ, з розвідки М. Бєльського «Один з «старих журналістів»
Книга, про яку я хочу розповісти, навряд чи увійшла до золотого фонду літератури про минуле
нашого міста (мова про Одесу – авт.), проте в ній є декілька десятків сторінок, де описані місцеві
газети, їх редактори і журналісти кінця ХIХ і початку XX століть.
Редагував «Одеський аркуш» дворянин, засновник видання Василь Васильович Навроцький. При
знайомстві з ним О. Оршер (автор вищезгаданої книги – авт.) побачив людину «маленького
зросту з каламутними вицвілими очима, з невеликою борідкою якогось сіро-каламутного кольору.
Був він без піджака, в жилеті, на якому бовтався солідний золотий ланцюг з великою кількістю
брелоків».
Газета була ліберальною, тому установка редактора була жорсткою: «Щоб жидів там або греків –
Боже! Прямо говорю: трохи що – звільняю».
Фейлетони в газеті, вважає О. Оршер, писалися на «дурні й непотрібні теми».
Газета залишалася головним органом південного єврейства, нітрохи не відрізняючись від інших
російсько-єврейських... газет і журналів, тому що питанням чисто єврейським відводиться тільки
така кількість відомостей, аби не втратити російських передплатників, але у всіх рішуче статтях, фейлетонах й замітках завжди виявляється тенденція на користь євреїв.
НАМАЛЮЙ СТОЛИПІНА, бувальщина
Сучасники відзначили, що натурники І. Рєпіна довго не живуть. Деякі з тих, чиї портрети він
писав (композитор Мусоргський, хірург Пирогов), померли буквально через декілька днів після
того, як художник поклав останній мазок на полотно.
Письменник-гуморист О. Л. Д’ор (Оршер) з цього приводу жартома запропонував І. Рєпіну
написати портрет прем’єр-міністра П. Столипіна.
Таке замовлення через деякий час дійсно надійшло від Саратовської Думи.
Варто було І. Рєпіну завершити роботу, як П. Столипін відправився до Києва, де його застрелив
терорист Багров.