Олеша Юрий (fb2)




ОЛЕША Юрій Карлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Псевдонім – Зубило.

З дворянської родини.

Народився 19 лютого (3 березня) 1899 р. в м. Єлизаветграді Російської імперії (нині – м.

Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 10 травня 1960 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив одеську гімназію (1917), навчався в Одеському університеті.

Працював кореспондентом в низці харківських видань, московській газеті «Гудок».

Друкувався в газетах «Одеський аркуш», «Гудок», «Південний вісник», журналах «Червона

цілина», «Прийдешній світ», «Літературна Москва».

Як літератор дебютував віршем «Кларімонда» в газеті «Південний вісник» (1915).

Потім настала черга роману-казки «Три товстуни» (1928), роману «Заздрість» (1927), п’єс «Змова

почуттів» (1929), «Список благодіянь» (1930), щоденника «Жодного дня без рядка» (?).

Не солодким виявилося особисте та творче життя нашого земляка. Рано пішла з життя сестра

Ванда. «Три товстуни» викликали спротив у пробільшовицьки налаштованої критики –

підлабузники прозоро натякали Й. Сталіну «Заклику до боротьби, праці, героїчного прикладу діти

Країни Рад тут не знайдуть». І це – про геніальний твір, перекладений на 17 мов, по якому знято

художній фільм та поставлено балет, не говорячи вже про численні театральні вистави на

численних світових сценах.

А згодом влада заборонила й спектакль по п’єсі «Список благодіянь». І О., по суті, перестав

писати. В листі дружині він так пояснив свій стан: «Просто та естетика, яка є суттю мого

мистецтва, нині не потрібна, навіть ворожа – не супроти країни, а супроти банди тих, хто

започаткував іншу, підлу, антихудожню естетику». В результаті О. спіткала біда багатьох творчих

особистостей, котрі позбавлені можливості висловитися, – алкоголізм.

Незадовго до смерті наш земляк зайшов у справах до Спілки письменників СРСР і там випадково

дізнався, що ховати його, як «відомого», збираються за першим розрядом. Й на це слушно

зауважив: «Не треба за вищим, не треба, як відомого… Поховайте скромно й дешево, а гроші, що

збираєтеся витратити на мій похорон, віддайте зараз мені на життя».

Серед друзів та близьких знайомих О. – В. Маяковський, М. Асєєв, Е. Багрицький, В. Катаєв, І.

Ільф, М. Булгаков, Є. Петров, І. Бабель, В. Мейєрхольд, Б. Пастернак, М. Зощенко, В. Нарбут та ін.


***

СМЕРТЬ ВИГАДКИ,

з творчого кредо Ю. Олеші

Вигаданих обставин в сучасній драматургії не може бути.

Я ВЗАГАЛІ НЕ НАРОДИВСЯ, з книги Ю. Олеші «Книга прощання»

Я не знаю, где я родился. Я нигде не родился.

Я вообще не родился. Я не я. Я не не. Не я не.

Не, не, не. Я не родился в таком-то году. Не в году.

Году в не. Годунов. Я не Годунов.


КОРОЛЬ МЕТАФОР, з «Щоденника» Ю. Олеші

Я зрозумів з виразною ясністю наступне. ...Якщо впродовж багатьох років я не можу написати

п’єсу, маючи і задуми, і цілу галерею персонажів для ілюстрації кожного задуму, – то, виходить, якийсь здоровий початок говорить мені, що драма, яка у мене вийшла б, була б драмою поганою, несучасною, вигаданою і... чужою в часі і просторі.

З’ЇЖТЕ КРАЩЕ СИНІХ ГРУШ, з оповідання Ю. Олеші «Кохання»

Шувалов очікував Лелю в парку. …Його перебування в саду затяглося. Він прогулювався. Йому

довелося переконатися в існуванні багатьох порід комах.

– До біса! Ще півгодини – і я стану натуралістом.

А Леля не йшла. Він уже зробив деякі статистичні висновки, зробив уже деяку класифікацію. Він

уже міг стверджувати, що в цьому парку переважають дерева з широкими стовбурами і листям, що

нагадує трефову масть. …А Леля не йшла.

Замість неї з’явився невідомий громадянин у чорному капелюсі. Громадянин сіл поруч з

Шуваловим на зелену лаву. …Вони розговорилися.

– Я вам заздрю, – сказала молода людина. – Говорять, що листя зелене. Я ніколи не бачив зеленого

листя. Зате мені доводиться їсти сині груші.

– Синій колір неїстівний, – сказав Шувалов. – Мене б знудило від синьої груші.

– …Ви закохані? – запитав він.

– Закоханий, – чесно відповів Шувалов.

…Леля підійшла.

…Шувалов сказав:

– Коїться якась дурниця. Я починаю мислити образами. Для мене перестають існувати закони.

Через п’ять років на цьому місці виросте абрикосове дерево. Цілком можливо. Це буде в повній

згоді з наукою. Але я, всупереч природі, побачив це дерево на п’ять років раніше. Дурниця! Я

стаю ідеалістом.

– Це від кохання, – сказала вона.

…Леля сиділа на подушках, чекаючи на нього. Ліжко було всунуте в кут. Золотилися на шпалері

віночки. …Світилася лампа.

– Я згашу, – сказала Леля.

…Шувалов лежав під стіною. Кут насувався. Шувалов водив пальцем по візерунку шпалери. Він

зрозумів: та частина загального візерунка, та ділянка стіни, під яким він засинає, має подвійне

існування: одне звичайне, денне, нічим не дивне – прості