БЕЗРІДНА Юлія Іванівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, драматург. Справжнє прізвище – Яковлєва Юлія Іванівна. Одна з світових зачи-
нательок жіночого роману.
З чиновницької родини.
Народилася в грудні 1858 р. (січні 1859) в м. Василькові Київської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Київської області України).
Померла 16 червня 1910 р. у м. Двінську Російської імперії (нині – м. Даугавпілс, Латвія).
Похована на місцевому православному цвинтарі.
Закінчила жіночий пансіон графині Лєвашової у Києві (1875), вчилася на історико-
філологічному факультеті петербурзьких Вищих жіночих бестужевських курсів (1879-
1882).
Член Вільного економічного товариства.
Друкувалася в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Саратовський щоденник»,
«Південь», «Русь», журналах «Вісник Європи», «Російська думка», «Російське багатство»,
«Світ божий», «Нове слово», «Північний вісник» та ін.
Як літератор дебютувала в журналі «Світ» оповіданням «На чисте повітря» (1878).
Потім настала черга роману «Минуле» (1887), оповідання «Великодушний Голіаф» (1895), повістей Б. «Золоте дно» (1907), «П’ятий акт» (1909), «Життя пройшло» (1912).
Наша землячка – автор п’єс «Перлинне намисто» (1902), «Тінь» (1910).
Її перу також належить збірник «Офорти» (1892).
П’єса «Перлинне намисто» йшла на сцені петербурзького Театру літературно-художнього
товариства, однак вона була вилучена з репертуару на вимогу військового міністра О.
Куропаткіна «за виставлення офіцерів в ганебному вигляді».
Що стосується особистого життя, то поет М. Мінський, заради одруження на нашій
землячки, поміняв віру і прийняв православ’я (1882).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Короленко, М. Вагнер, П. Биков, В. Дмітрієва, М. Ганфман-Іполитов, В. Сірошевський, К. Лєткова, П. Мокієвський, В. Лесевич та ін.
***
БІЛЬШЕ ЧИТАТИ
, з письменницького кредо Ю. Безрідної
Читання відволікає від поганих вчинків.
ПРОДАЛИ В ЗВІРИНЕЦЬ, з оповідання Ю. Безрідної «Як спіймали мавпу»
Величезний індіанський ліс нерухомо застиг, обійнятий полуденною спекою. Тихо стояли
густі магнолії і високі пальми, переплетені повзучими рослинами. Було так тихо.
Але здалека почулися звуки, – ніби хтось сокирою прорубував собі крізь гущавину
дорогу. Змія витягнула ще вище голову, аби подивитися в чому справу, але, побачивши
натовп людей, шиплячи, поповзла швидше в гущавину.
Звуки сокири ставали все яснішими. Ось нарешті в прорубаному проході з’явилося
декілька індійців; ноги і груди їх були голі й розписані різноколірною фарбою. На голові
їх колисалося чудове пір’я райських птахів і папуг. За ними йшло двоє європейців,
одягнених з головою в сірі полотняні балахони.
– Тепер треба йти тихо, – сказав вожатий індієць ламаною англійською мовою, – я бачив
сліди мавп...
Європейці стали прислухатися, проте не могли вловити жодного звуку.
...Травою просувалося ціле стадо мавп. ...Старий ватажок раптом побачив одного з
європейців, який, захоплений цікавістю, висунув голову із-за товстого пальмового
стовбура.
1
Миттєво стихли веселі крики. Мавпи завмерли на секунду, а потім почали стрибати з
дерев стрімголов, одна за одною, не забуваючи, втім, захопити з собою більше апельсинів.
Коли всі зібралися, ватажок знову сталь попереду стада, і мавпи зникли так швидко, що
європейці не встигли навіть побачити, в який бік вони втекли.
– От досада! – сказав один з них: – дивилися, дивилися, а жодної не зловили.
Ніби у відповідь на це, з-під апельсинового дерева почулося тужливе завивання. Мисливці
побачили там крихітну мавпочку. Ймовірно, мати похапцем забула про неї, малятко
відстало від дорослих і тепер тужливо пищало, закликаючи батьків.
Через хвилину у відповідь на заклик пролунав тривожний крик, і на сусідньому дереві
з’явилася мати, котра поспішала до свого дитинчати. Ось вона вже протягнула до нього
руки, як раптом із-за кущів пролунав постріл, і бідна мати із стогоном схопилася за груди, а потім бризнули на траву і червоні краплі крові.
...Малятко з криком скочило на груди матері й тужливо стогнало, ніби плакало, до тих пір, поки мисливці не понесли її з собою.
...Через деякий час до трупа мавпи підійшли її товариші. Вони обступили її, штовхали, брали за руку; але, переконавшись, що вона вже
