МАЛАХІЄВА-МИРОВИЧ Варвара Григорівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменниця, критик, перекладач.
З дворянської родини.
Народилася 17 (29) березня 1869 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Померла 16 серпня 1954 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Введенському
цвинтарі.
Закінчила одну з Київських жіночих гімназій і Вищі жіночі курси.
Працювала приватним вчителем, завідуючою відділом белетристики журналу «Російська думка».
Друкувалася в газетах «Тиждень», «Мова», «Київське слово», «Новий шлях», «Вік», журналах
«Світ мистецтва», «Російська думка», «Заповіти», «Життя і мистецтво».
Як літератор дебютувала в газеті «Київське слово» замітками про театр (поч. 1890-х).
Потім настала черга збірників оповідань «Сніжинки» (1904), «Упертий дятел: літні казочки не для
дітей», «Три хмари: літні казочки не для дітей» (обидва – 1907), «Золотий дім» (1908), статей «Про
смерть в сучасній поезії», «Виховне значення іграшки» (обидві – 1912), «Слов’янофіли та їх
вчення» (1915).
Сюди варто долучити казки для дітей: «Смарагди», «Все від сонця», «Коник на висоті».
Наша землячка – автор поетичних збірників «Монастирське» (1923), «День в селі» (1926), «Зима»
(1927), «Бабусин пиріжок», «Весна-красна», «Живий куточок» (усі – 1928).
Її перу також належать спогади «В Ясній Поляні» (1911).
Перекладала Б. Шоу, У. Джеймса.
Серед друзів та близьких знайомих М.-М. – Л. Толстой, М. Матюшин, Б. Дікс, А. Тарасова, Л.
Шестов, Є. Бірукова, М. Шик, Г. Чулков, Л. і А. Тарасові, Г. Романова, Є. Гуро, Л. Гуревич та ін.
***
ШУКАЧКА ПЕРЛІВ, з творчого кредо В. Малахієвої-Мирович
Я – вільна шукачка перлів.
ГОРЯТЬ КІНОВІЇ ХРЕСТИ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Посад»
Слетаясь на хребте сарая,
Ворон и галок кружит стая;
Под сенью трепетных берёз
Звенит на улице покос.
В саду, за частым частоколом
С жужжанием дремотным пчелы
Снуют в малиновых кустах.
Как страж, рябина на часах,
Под ней скамья за воротами –
Сидеть вечерними часами
В беседе мирной старикам,
Крестясь на отдалённый храм
Рукой, в трудах дневных усталой,
Когда в лучах заката алых
Средь синей леса темноты
Горят Киновии кресты.
КОЗЛИКОВІ І КОТИКОВІ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Біжать санчата»
По морозу бегут саночки –
Везет заинька бараночки.
Одну – козлику,
Одну – котику,
Одну – кошечке,
Одну – розовому ротику –
Сережечке.
НЕНАВИДЖУ СВОЮ МАТІР, з драми Б. Шоу «Кар’єра одного борця» у перекладі В.
Малахієвої-Мирович
Кешель вийшов з кімнати і причинив за собою двері. Внизу, біля східців, його чекав хлопчик, на
рік молодший, який швидко підійшов до нього.
– Скільки вона дала тобі? – прошепотів він.
– Жодного пенні, – відповів Кешель, зціпивши зуби.
– Бачиш, говорив я тобі! – вигукнув той, сильно розчарований. – Це гидота з її боку.
– Ще б не гидота! Це все витівки старого Монка. Він наговорив їй з три короби про мене. Але вона
теж хороша. Говорю тобі, Джуллі, що я ненавиджу свою матір.
– Ну, ну, – пробурмотів дещо спантеличений Джуллі. – Це ти вже занадто, друже. Проте в
усякому разі, їй належало б що-небудь залишити тобі.
– Не знаю, що ти маєш намір робити, Джуллі, а я думаю утекти звідси. Якщо вона вважає, що я
стану стирчати тут ще два роки, то вона глибоко помиляється.
– Це була б премила штучка, – усміхнувся Джуллі. – І якщо ти справді задумав це, – додав він
поважно, – то, Їй-Богу, я втечу з тобою!
– Послухай, Джуллі, – сказав Кешель, з серйозністю нахмуривши брови і зморщивши лоба. – Мені
потрібно побачитися з деким з сільських хлопців, знаєш, з тих, яких ми нещодавно зустріли.
– Знаю, знаю, – зрадів Джуллі, – ймовірно, тобі особливо потрібний той, кого звуть Фіббером.
Підемо на майданчик для ігор: мені влетить, якщо мене застануть тут.
...Діставшись балюстрадою даху до краю, котрий прилучався до самого порталу, обидва хлопчики
зупинилися і на довгому мотузку спустили дві пари черевиків на балкон. Благополучно
прилаштувавши
черевики, їх власники кинули їм услід мотузок, а самі повернулися до будинку через слухове
вікно. За хвилину вони знов з’явилися на балконі, взулися і поповзли стіною