Гальперин Михаил (fb2)




ГАЛЬПЕРІН Михайло Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, літературний і музичний критик. Псевдоніми – Гаррі, Емгаль.

З міщанської родини. Батько, Гальперін П., – годинникар.

Народився 12 (24) березня 1882 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 3 жовтня 1944 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Київське комерційне училище, Московську консерваторію (1902).

Працював військовим кореспондентом (1904-1905), відповідальним секретарем газети

«П’ятигорське відлуння» (1911).

Друкувався в газетах «Київська думка», «Київське слово», «Київські вісті», «П’ятигорське

відлуння», журналах «Вісник Європи», «Журнал для всіх», «Рампа і життя», «Шлях», «Світ

мистецтва», «Освіта», «Сучасний світ», «Естрада», збірниках «Вінок» (пам’яті Т. Г. Шевченка),

«Перлини російської поезії», «Читець-декламатор».

Як літератор дебютував в газеті «Київське слово» (1899) циклом віршів.

Перша книга «Блимання» вийшла у Москві (1912).

Потім настала черга збірників «Свято свободи», «Король крові та вірші з циклу «Чорний сон», гротескно-сатиричної поеми «Котяча драма, або Жахлива пригода через дорожнечу» (усі –1917).

Також Г. писав оперні лібрето: «Донька пані Анго» Лекока (1920), «Перікола» Оффенбаха (1922),

«Шахсенем» Глієра (1927), «Джонні» Кшенека (1929, разом з Геркеном).

Перу нашого земляка належать лібрето оперет: «Продавець птахів» Целлера, «Герцогиня

Героліптейнська» Оффенбаха (1934).

Г. переклав п’єси «Два веронці» Шекспіра, «Уріель Акоста» Гуцкова.

Наш земляк – автор слів надзвичайно популярного до сьогодні романсу «Гілка бузку». Саме таку

назву носить фестиваль, який з кінця минулого сторіччя щороку проходить в Росії.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Маяковський, А. Альвіг, В. Брюсов, Є. Курлов, М.

Ходотов, Є. Кропивницький, Д. Джабарли та ін.


***

ГІЛКА БУЗКУ

, романс М. Гальперіна

У вагона я ждал, расставаясь с тобой,

Полный грусти прощальных мгновений,

И в мечтах о былом, вся душою со мной,

Ты мне бросила ветку сирени.

Резкий голос звонка нас от дум оторвал,

Налетели потоки сомнений.

И тебе, глядя вслед, весь в слезах целовал

Я прощальную ветку сирени…

Поезд где-то исчез в серой дымке вдали,

Проплывали вечерние тени,

И бесцельно я брёл по дороге в пыли

С одинокою веткой сирени.

Я вернулся к себе… Этот вечер унёс

Все надежды, всю радость стремлений…

В эту ночь отцвела от объятий и слёз

Истомленная ветка сирени…


Я БАЧИВ СОН, вірш М. Гальперін «Пам’яті Т. Г. Шевченка»

Я видел сон: на берегу высоком

В вечерний час я над Днепром сидел ...

Вдали, внизу извилистым потоком

Старинный Днепр синел ...

высокий крест, как хмурый страж могилы,

Был в думу весь как будто погружен, -

И плыл, дрожа, надорвано-унылый

Бандуры тихий звон ...

в вечерней мгле к кресту сходились тени,

И струн звенел чуть слышный перелив ...

И плакал хор печальных песнопений

Под сенью скорбных ив ...

Казалось мне, что под бугром могильным

Томиться он – певец родных скорбей, -

Что он встает ... и падает бессильным

Под звон своих цепей ...

А хор все пел... Душа сжималась болью,

В ответ словам, исполненным тоски,

И гасла песнь про счастье и про волю

Над тихим сном реки...


ДЕБЮТ У ГАЛЬПЕРНСЬКІЙ ОПЕРЕТІ, з статті «Любов Орлова» на fictionbook.ru

Старі тексти потребували заміни. Заповнююча зали радянська публіка разюче відрізнялася від

глядачів, що приходили за півстоліття до цього на спектаклі, скажімо, театру «Буфф-Паріьєн».

Одним з найвправніших авторів зі створення осучаснених лібретто став поет Михайло Гальперін.

Його оригінальні вірші вилітали з голови наступного дня після публікації, і зараз він згадується

виключно як автор радянських версій оперет «Донька Анго» і «Перікола».

«Донька Анго» була свого роду візитною карткою Музичної студії МХТ. Саме ця оперета в 1920

році стала першим спектаклем її репертуару і багато років користувалася успіхом у глядачів.

Спектакль нагадував стару гравюру, яка трохи зблякнула, – без яскравих фарб, без шаржування і

дешевих трюків.

...Після дебюту в «Карменсіті і солдаті» Орлова має право розраховувати на роль і в

найвідвідуванішому спектаклі студії. Роль їй справді дістається. Проте не Клеретти, про що вона

мріяла, і навіть не актриси Ланж. Орлова грає покоївку Ланж – Герсилію. Це дуже маленька роль, типу «їсти подано». ...На такому мізерному матеріалі не розгуляєшся, проте саме усвідомлення

того, що вона відтепер бере участь в «первістку», спектаклі, що став візитною карткою Музичної

студії, додавала їй упевненості у власних силах.


ДЕМОНСТРУЄ ЧУДОВІ ЗНАННЯ, зі спогадів В. Полонської «Останній рік»

На естраді йшла якась програма. Потім стали просити виступити Володимира Володимировича.

Він пішов, проте неохоче. Коли він був вже на естраді, літератор М. Гальперін