ГАЛЬПЕРІН Михайло Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач, літературний і музичний критик. Псевдоніми – Гаррі, Емгаль.
З міщанської родини. Батько, Гальперін П., – годинникар.
Народився 12 (24) березня 1882 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 3 жовтня 1944 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Київське комерційне училище, Московську консерваторію (1902).
Працював військовим кореспондентом (1904-1905), відповідальним секретарем газети
«П’ятигорське відлуння» (1911).
Друкувався в газетах «Київська думка», «Київське слово», «Київські вісті», «П’ятигорське
відлуння», журналах «Вісник Європи», «Журнал для всіх», «Рампа і життя», «Шлях», «Світ
мистецтва», «Освіта», «Сучасний світ», «Естрада», збірниках «Вінок» (пам’яті Т. Г. Шевченка),
«Перлини російської поезії», «Читець-декламатор».
Як літератор дебютував в газеті «Київське слово» (1899) циклом віршів.
Перша книга «Блимання» вийшла у Москві (1912).
Потім настала черга збірників «Свято свободи», «Король крові та вірші з циклу «Чорний сон», гротескно-сатиричної поеми «Котяча драма, або Жахлива пригода через дорожнечу» (усі –1917).
Також Г. писав оперні лібрето: «Донька пані Анго» Лекока (1920), «Перікола» Оффенбаха (1922),
«Шахсенем» Глієра (1927), «Джонні» Кшенека (1929, разом з Геркеном).
Перу нашого земляка належать лібрето оперет: «Продавець птахів» Целлера, «Герцогиня
Героліптейнська» Оффенбаха (1934).
Г. переклав п’єси «Два веронці» Шекспіра, «Уріель Акоста» Гуцкова.
Наш земляк – автор слів надзвичайно популярного до сьогодні романсу «Гілка бузку». Саме таку
назву носить фестиваль, який з кінця минулого сторіччя щороку проходить в Росії.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Маяковський, А. Альвіг, В. Брюсов, Є. Курлов, М.
Ходотов, Є. Кропивницький, Д. Джабарли та ін.
***
ГІЛКА БУЗКУ
, романс М. Гальперіна
У вагона я ждал, расставаясь с тобой,
Полный грусти прощальных мгновений,
И в мечтах о былом, вся душою со мной,
Ты мне бросила ветку сирени.
Резкий голос звонка нас от дум оторвал,
Налетели потоки сомнений.
И тебе, глядя вслед, весь в слезах целовал
Я прощальную ветку сирени…
Поезд где-то исчез в серой дымке вдали,
Проплывали вечерние тени,
И бесцельно я брёл по дороге в пыли
С одинокою веткой сирени.
Я вернулся к себе… Этот вечер унёс
Все надежды, всю радость стремлений…
В эту ночь отцвела от объятий и слёз
Истомленная ветка сирени…
Я БАЧИВ СОН, вірш М. Гальперін «Пам’яті Т. Г. Шевченка»
Я видел сон: на берегу высоком
В вечерний час я над Днепром сидел ...
Вдали, внизу извилистым потоком
Старинный Днепр синел ...
высокий крест, как хмурый страж могилы,
Был в думу весь как будто погружен, -
И плыл, дрожа, надорвано-унылый
Бандуры тихий звон ...
в вечерней мгле к кресту сходились тени,
И струн звенел чуть слышный перелив ...
И плакал хор печальных песнопений
Под сенью скорбных ив ...
Казалось мне, что под бугром могильным
Томиться он – певец родных скорбей, -
Что он встает ... и падает бессильным
Под звон своих цепей ...
А хор все пел... Душа сжималась болью,
В ответ словам, исполненным тоски,
И гасла песнь про счастье и про волю
Над тихим сном реки...
ДЕБЮТ У ГАЛЬПЕРНСЬКІЙ ОПЕРЕТІ, з статті «Любов Орлова» на fictionbook.ru
Старі тексти потребували заміни. Заповнююча зали радянська публіка разюче відрізнялася від
глядачів, що приходили за півстоліття до цього на спектаклі, скажімо, театру «Буфф-Паріьєн».
Одним з найвправніших авторів зі створення осучаснених лібретто став поет Михайло Гальперін.
Його оригінальні вірші вилітали з голови наступного дня після публікації, і зараз він згадується
виключно як автор радянських версій оперет «Донька Анго» і «Перікола».
«Донька Анго» була свого роду візитною карткою Музичної студії МХТ. Саме ця оперета в 1920
році стала першим спектаклем її репертуару і багато років користувалася успіхом у глядачів.
Спектакль нагадував стару гравюру, яка трохи зблякнула, – без яскравих фарб, без шаржування і
дешевих трюків.
...Після дебюту в «Карменсіті і солдаті» Орлова має право розраховувати на роль і в
