Володимир Іванович Сидоров (Вадим Баян) – купець з Сімферополя. У «Дзвонах собору
відчуттів» я іменую його «Селімом Буяном». Він випустив книгу «Ліріонетти і баркаролли» (?!) у
видавництві Вольфа, сплативши за «марку» ґрунтовно.
Запропонував мені написати передмову. Я написав рівно п’ять знущальних рядків. Гонорар – 125
рублів! Людина добра, м’яка, дурна, смішлива, помислива. Виступав на наших кримських вечорах
у фракові з блакитною муаровою стрічкою через сорочку («від плеча до апендициту»).
У нього була матуся, неприваблива сестра і «чоловік при дружині». Всі вони, пригощаючи,
говорили: «Одержуйте».
Він мені розповідав, що, «ліквідувавши» якось коханку, відняв у неї каракулевий сак, ним
куплений: «Не стану ж купувати інший для наступної».
Неперевершено!
ВЧИТЬ ГРОШІ ПОЗИЧАТИ, з п’єси В. Маяковського «Клоп»
Він – письменник. Що написав – не знаю, а тільки знаю, що знаменитий!
«Вечірка» про нього тричі писала: вірші, стверджувала, Апухтіна за свої продав, а він образився, спростування написав. Дурні, говорить, ви, невірно все, – це я в Надсона списав.
Хто з них має рацію – не знаю. Проте друкувати його більше не друкують, а знаменитий він тепер
дуже – молодь навчає. Кого – писати вірші, кого – співати, кого – танцювати, кого так... гроші
позичати.
МАЯКОВСЬКИЙ МЕНЕ ДИСКРЕДИТУВАВ, з творчого заповіту В. Баяна
Життя моє добігає кінця. А мені кривдно іти в могилу з клеймом злодія, накладеним на мене
зашифрованою характеристикою Маяковського...
Де й у кого я взяв хоч один рядок, коли в мене свої золоті розсипи не гірші, ніж у Маяковського?!
