дорівнювало забороні, тому що Маяковський своєї промови ще навіть не складав, а Бурлюка й
зовсім не було…
…Ніяка протекція футуристам допомогти не могла, тому що в коректність футуристів у той час
ніхто не вірив. Вихід був один: направити Маяковського до поліцмейстера, тому що тільки його
спритність і дотепність могли врятувати становище.
…Поспіхом вдягли Маяковського в сюртук Сєвєряніна, натягли ненависні йому манжети,
впрохали бути «коректним»...
…До нас по-товариському прийшли дві красиві культурні дівчини з телефонної станції, які писали
вірші і зналися на літературі. Одна з них – Шура Жуковська – була знайома з багатьма
письменниками, особливо критиками, і цим відразу розташувала до себе Маяковського. На ґрунті
літературних розмов зав’язався легкий роман, який тривав до кінця перебування Маяковського в
Сімферополі і закінчився через три місяці жартівливою листівкою Володимира Володимировича у
відповідь на великоднє поздоровлення Шури.
…5 січня у мене зібралися всі сімферопольські таланти, з якими я був знайомий. …За столом
Маяковський сидів поруч з моєю сестрою – поетесою Марією Калмиковою. Ліворуч розташувався
Сєвєрянін з дамою. Маяковський почувався весело і багато жартував...
…За сніданком прямоту Маяковського відчуло і моє самолюбство. Принесли пошту, видавництво
Вольфа надіслало перший екземпляр мого «Ліричного потоку»… Тремтячою рукою подаю
Маяковському.
– Ось..., Володимире Володимировичу...
Маяковський схопив книгу, впився поглядом в обкладинку, що вдало скомпонував Георгій
Нарбут, потім, шаркнувши очима по сторінках і занурившись кілька разів у вірші, пробубонів:
– Я б сказав, що це суміш Апухтіна з Надсоном.
Згодом це порівняння моїх ранніх віршів з віршами Апухтіна і Надсона Маяковський ще гостріше
висміяв у своєму «Клопі».
…Кипучий Маяковський всіх, як товаришів по виступах, так і улаштовувачів, вимотав фізично і
розорив матеріально. …Марнотратність Маяковського, у якого взагалі все у житті було
шкереберть, прямо залякав організаторів. Коли, наприклад, Шнейдеров, побачивши катастрофічне
становище каси, заблагав про скорочення витрат, Маяковський, зав’язуючи перед дзеркалом
краватку, доброзичливо заявив:
– На мені, дитинко, ніхто не заробляє. Так і знайте.
НЕ МИ ПЛЮНДРУЄМО СИДОРОВА, А ВІН – НАС, з статті О. Малахова «Геній поетичної
економії»
…Комерційний успіх книг ніяким чином не робив автора заможною людиною, проте літературна
слава дозволяла залучати спонсорів. В оточенні Сєвєряніна був сімферопольський купець
Володимир Сидоров, який писав під псевдонімом Вадим Баян і щедро оплачував власну участь в
літературному житті. Приміром, за кілька рядків передмови до свого збірника він заплатив
Сєвєряніну 125 руб.
Апогеєм спонсорської активності Вадима Баяна стала організація турне Кримом для Сєвєряніна,
Маяковського та інших футуристів. Усі витрати оплачував Сидоров-Баян, що особливо радувало
Маяковського, який говорив Сєвєряніну:
– Чого ти соромишся? Вимагай заморозити пляшку, вимагай коньяк, ікру та інше. Не забувай, що
це не ми розоряємо Сидорова, а він нас: ми йому даємо своїми іменами значно більше, ніж він нам
своїми купецькими грошима.
Коли ж Баян, ідучи оплачувати черговий рахунок, не виявив належного ентузіазму, Маяковський
ще й виказав йому:
– Усяка праця повинна бути, наймиліший, оплаченою, а хіба не праця тягти за вуха в літературу
нездар? Ви ж, голубчику, скажемо відверто, талантом не сяєте. І, крім того, ми дозволяли Вам
виступати разом з нами, а це теж чого-небудь та вартує.
У нас з Вами не дружба, а угода. Ви найняли нас – ми виконуємо замовлення. Граничної плати Ви
нам не призначили, обмежившись розпливчастим «Дорожні витрати, утримання в готелі, розваги
та інше». Отож і потрудіться оплачувати рахунки в готелі та вечорами в – кафешантані. Ми
…запасів не робимо.
І взагалі пропагувати нездар – вже неабиякий компроміс з совістю. Але ми Вас, зазначте, не
рекламуємо, не рекомендуємо – ми даємо Вам лише місце біля себе на естраді. І це місце ми
цінуємо надзвичайно дорого. Тому – одне з двох: або Ви, усвідомивши сказане, відкинете вашу
дрібнобуржуазну жадібність, або забирайтесь під три чорти!
ВІД ПЛЕЧА ДО АПЕНДИЦИТУ, з рукопису книги І. Сєвєряніна «Сплячі весни. Критика.
Мемуари.
