ЕПІЧНА МАСШТАБНІСТЬ, з нарису Л. Школьника «Василь Семенович Гроссман»
Гроссман опублікував роман «За справедливу справу» (після розгромної статті М. Бубеннова в
газеті «Правда» роман вийшов в 1954 р. в скороченому варіанті), який, разом з іншими творами
т.з. «окопної» правди про війну, висунув в перший ряд її героїв реальних бійців в реальних,
деколи драматичних обставинах (оточення і прорив з нього).
Рукопис продовження роману під назвою «Життя і доля» в 1960 заборонили до друку і вилучили
органи КДБ; збережений екземпляр в 1980 р. був опублікований в Швейцарії, а в 1988-му – в
СРСР (найдостовірніша редакція видана в 1990). Тут аналітична думка письменника, оцінюючи
подвиг «простої» людини на війні як природну поведінка в неприродних обставинах, бачить в
протистоянні німецької і радянської армій не боротьбу різних ідеологій, а зіткнення двох
однотипних держав.
...Основна якість прози Гроссмана – епічна масштабність, багатоголосся, схильність до історико-
філософських узагальнень, до постійного співставлення доль окремих людей і долі народу,
роздуми про глибинну суть і складний взаємозв’язок війни і миру.
СУМНІВНА ІСТОРІЯ, з інтерв’ю Н. Кожевникової В. Нузову
Батько не робив відвертих підлот, за винятком сумнівної історії з романом Василя Гроссмана
«Життя і доля».
...Історія з відмовою в його публікації дорого обійшлася батькові, конкретно – закінчилася його
інфарктом. Батькова подвійність була ...такою, що увійшла до крові. Наприклад, у нас була збірка
старих оповідань Гроссмана, який тато настійно радив мені прочитати, тому що, за його словами,
«це письменник високого класу».
ЗАБУДУТЬ, НЕ ЗНАЮЧИ, з книги Г. Берзер «Прощання»
У день смерті він зняв годинник з руки. І виразно та різко відокремив себе від життя. Це був
єдиний день, коли він не запитав, що нового, що чутно... Це був єдиний день, коли він не виявив
ніякої цікавості до надрукованих речей. Це був єдиний день, коли він не попросив сісти поряд з
ним.
І коли я прийшла, то почула ясний, навіть якийсь виразний його голос:
– Дорога, йдіть додому. Навіщо вам мучитися...
Мої розрізнені старі записи 1964 року, зроблені вже після його смерті, закінчувалися словами, які
мені б дуже хотілося навести тут:
«Невже його забудуть, так і не дізнавшись?»
